У 1650-х pp. така характерна для польських сучасників гетьмана (та й для поколінь їхніх нащадків) демонізація Хмельницького як злочинця й «бандита-ребелізанта», який, мовляв, із помсти за приватні кривди «зрадив Річ Посполиту» й став причиною загальної руїни, знайшла поетичне вивершення в розлогій епічній поемі «Війна домова» Самуеля Твардовського, а пізніше (під кінець XVII ст.) в офіційних, дарма що всуціль белетризованих, «Анналах» Веспазіяна Коховського, де Хмельницький представлений в іпостасі азіятського деспота і втілення зла — Антихриста Руїни. Попри складніше й диференційніше трактування постаті гетьмана в драмі «Богдан Хмельницький» (1817) Юліяна Урсина Нємцевіча, таке первісне шляхетське мітологізовано-неґативне ставлення до особи Хмельницького перейшло, без суттєвих модифікацій, до роману «Вогнем і мечем» (1884) Генрика Сенкевича, велика популярність якого серед польських читачів стала джерелом загально негативних уявлень поляків (мало не до сьогодні) про Богдана Хмельницького і місце його особи в історії польсько-українських відносин.
В аналогічно неґативному й не менш леґендарно-белетризованому дусі трактували постать гетьмана єврейські автори у свідченнях про криваві роки Хмельниччини, а насамперед про жорстокі погроми єврейського населення в Правобережній Україні, заподіяні 1648 p., насамперед, загонами під командуванням Максима Кривоноса, що його Юрій Косач називає в романі «День гніву» «ґенералом черні». Без сумніву, найбільший вплив із тих свідчень мала книга очевидця подій, проповідника із Заслава (нині — Ізяслава) на Волині Натана Ганновера «Відхлань розпачу». Видана 1653 р. у Венеції і написана в пафосно-символічному стилі квазібіблійного тексту, ця книга представила мартирологію юдейського населення кількох міст на Правобережжі із релігійної перспективи Божого провидіння (адже, за Ганновером, погроми 1648 р. були вже передбачені пророцтвом короля Давида). Хмельницькому було надано вирішальну роль злобного месника, особисто відповідального за кровопролиття. Ця вельми впливова книга і її свідчення про міфологічно гіперболізоване число сотень тисяч єврейських жертв (яке на початках XXI ст. спростував ізраїльський історик Шауль Стампфер, назвавши реальне число — від вісімнадцяти до двадцяти тисяч[557]) через велику популярність упродовж віків, по суті, визначила уявлення про гетьмана в «єврейській колективній пам'яті». Попри наявність інших єврейських свідчень, жодне з яких не надавало гетьманові центрального значення в погромах, «Відхлань розпачу» Ганновера спричинила те, що, як заявляє історик Адам Теллер, «на жаль… Богдан Хмельницький залишається до сьогодні, бодай в популярних єврейських уявленнях, лише ненависником євреїв і масовим убивцею»[558].
Дуже цікавим у тому (безперечно добре відомому Косачеві) контексті є факт, що в романі «День гніву», зображуючи Ганновера як одного з другорядних персонажів, Косач інтерпретує особу того юдейського проповідника (якого він неточно називає рабином і анахронічно — «цадиком») в іншому світлі. Як провідник юдейської громади Заслава, нажаханий погромами Ганновер у романі Косача вболіває за долю своїх співвітчизників, але водночас він не без симпатії ставиться до «ребелізантів» і добре розуміє причини їхнього кривавого повстання. Мало того, під впливом свого колишнього учня, єврея Барухи, який приєднується до ребелії, Ганновер стає навіть особисто відповідальним за здобуття Заслава загонами Максима Кривоноса, позаяк дає Барусі ключі до таємного входу до міста. (Детальніше обговорення Косачевого трактування особи Натана Ганновера у романі «День гніву», на яке тут нема місця, читач зможе знайти у вдумливому есеї літературознавця Йоганана Петровського-Штерна «По той бік розпачу[559]…»).
Самозрозуміло, що інакше, ніж поляки та євреї, які опинилися у ворожому таборі, сприймали особу Хмельницького його українські сучасники та нащадки, і постать гетьмана інакше, хоч і зовсім не однозначно, зображена в українських літературі та фольклорі. У народних піснях з часів Хмельниччини гетьман безперечно постає як центральна постать епохи, проте постать аж ніяк не ідеалізована, не звеличена, ба досить невиразна і слабо окреслена.
557
Shaul Stampfer. «What Actually Happened to the Jews of Ukraine in 1648.» Jewish History. — T. 17 (2003). — № 2. — C. 210, 221.
558
Adam Teller. ‘A Portrait of Ambivalence: The Case of Natan Hanover and His Chronicle, Yeven metsulah,’ у виданні Amelia M. Glaser. Stories of Khmelnytsky: Competing Literary Legacies of the 1648 Ukrainian Cossack Uprising. Stanford: Stanford University Press. — 2015. — C. 35.
559
Yohanan Petrovsky-Shtern. ‘On the Other Side of Despair: Cossacks and Jews in Yurii Kosach’s The Day of Rage,’ у виданні Amelia M. Glaser. Stories of Khmelnytsky: Competing Literary Legacies of the 1648 Ukrainian Cossack Uprising. Stanford: Stanford University Press. — 2015. — C. 182—96.