В аналогічно патріотичній, чи то пак «націоналістичній», перспективі бачив епоху Хмельниччини мистецький критик та письменник із міжвоєнної Галичини Микола Голубець, який ще 1928 р. у книжці «Хмельницький у Львові» порівняв гетьмана з Кромвелем та Наполеоном і наголошував, що визвольна війна під його прапорами не була ані громадянською війною, ані соціяльною (себто «класовою») революцією козацтва й черні проти шляхти та маґнатів, а таки визвольною війною української нації, формотворчим процесом української держави. Хоча у романі «Жовті Води» (1937) Голубець зосереджується на перших, іще хаотичних, початках війни, він, як і Липа, представляє гетьмана як непересічну особистість, мужнього і завбачливого провідника, який уміє взяти під владу сильної руки і повести за собою увесь народ. Це доволі типовий у 1930-х pp. ідеал сильного вождя, який імпонував прибічникам націоналістичних рухів далеко не лише в Україні, а, по суті, в усіх країнах Європи того часу. Однак «націоналізм» обох авторів, Голубця і Липи, це не закритий у собі ксенофобський націоналізм у стилі Дмитра Донцова (з поглядами якого обидва автори полемізували), а націоналізм доволі відкритий до зовнішніх впливів і не обмежений суто етнічним контекстом. Приміром, хоча у своїй теоретичній праці «Призначення України» Юрій Липа вживає поняття «раси» (а зокрема «Понтійської української раси», яка, на його думку, мала б вагомо вплинути на майбутнє Європи), «раса» для нього — це не біологічна, як у нацистів, а політична категорія — «велика духовна одність з боку морального, чуттєвого…»[572]
У принципі, як Липа, так і Голубець, а то й декларативно «націоналістичні» автори на зразок Євгена Маланюка, зображували постать гетьмана Хмельницького таки в світлі «державницьких» ідей В'ячеслава Липинського. Проте, як уже було сказано, найцікавішу «державницьку» візію Хмельниччини в літературній формі представив Юрій Косач. За його власним свідченням, постать гетьмана, а також і його династії (він же присвятив драми й прозові твори також синам Хмельницького: Тимошеві та Юрієві), стала для Косача чи не найцентральнішою в усій його багатій історичній белетристиці. На самих початках літературної кар'єри його особливо цікавила тема становлення, формування майбутнього національного вождя, і ранні твори Косача про Хмельницького стосувалися маловідомих періодів життя гетьмана в половині 1640-х pp. Ще за студентських часів Косач присвятив короткий драматичний текст «Під Дюнкерком»[573] темі гіпотетичної участі Хмельницького, як ватажка козацьких загонів на службі у французького короля, у визволенні, 1646 р. фортеці Дюнкерк. 1936 р. в Парижі Косач розгорнув цю тему в цілий роман «Затяг під Дюнкерк», що мав вийти у видавництві «Українське слово», та, на жаль, не вийшов, і в бурхливі дні початку війни 1939 р. рукопис роману, висланий до Львова, був безповоротно втрачений по дорозі.
Наскільки можемо це сьогодні встановити, основною темою «Затягу на Дюнкерк» був особистий внутрішній ріст Хмельницького як військового командира, а в цей же час його усвідомлення своєї глибокої пов'язаності з життям рідної землі. Адже, хоча Хмельницький здобуває на чужині високе визнання й отримує разом зі своїми козаками вигідну пропозицію продовжити службу у Франції, він вирішує повертатися в Україну та й переконує підлеглих йому козаків зробити те ж саме. Повертаючись, таким чином, із добірним військом загартованих у війні козаків, майбутній гетьман везе із собою на батьківщину ядро майбутньої могутньої козацької армії.