_Геннадiй_ (роззирається у кiмнатi, пiдходить до телефону, набирає номер). Прокуратура? Менi Гаркушу... Андрiй? Це - Геннадiй. Я на квартирi у Дениса... Так. Як чого?.. Вони всi тут будуть... Вбивця теж... Можливо, i нова його жертва... Ну гаразд, гаразд... Обiцяю... Слово честi! (Кладе трубку).
Дзвiнок у передпокої. Геннадiй натискає кнопку на дошцi. Входить _Еврика_ з пляшкою в руках.
_Еврика_ (вглядаючись у незнайомого). Де господар?
_Геннадiй._ Вийшов.
_Еврика._ А ви хто будете?
_Геннадiй._ Ну, як вам сказати... Сусiда Веприкiв, однокашник.
_Еврика._ Не чув про таких.
_Геннадiй._ Це було давно, на старiй квартирi.
_Еврика._ Так де все-таки Денис?
_Геннадiй._ Побiг за тюлькою для якогось, сказав, мурла.
_Еврика._ Слiд було б розбити цю пляшку об його голову. (Ставить пляшку на стiл). Щороку виловлюють тисячi тонн тюльки. А цей нездара не може запастися ста грамами.
Чути дзвiнок у передпокої. Геннадiй натискає на кнопку. Входить _Магнiтофон._ У нього в однiй руцi магнiтофон, який вiн вмикає на порозi (чути урочистий марш), у другiй - загорнута в газету пляшка.
_Магнiтофон._ Привiт! (Вимикає магнiтофон, розгортає газету i ставить пляшку на стiл). А де Денис, на кухнi?
_Еврика._ Зараз прийде.
_Магнiтофон._ Ну що ж, послухаємо поки що Харiсона. (Знову вмикає магнiтофон, влаштовується у крiслi, заплющує очi i слухає музику).
Дзвiнок у передпокої. Геннадiй натискає на кнопку. Вбiгає _Денис._
_Денис._ Ух! Ви вже тут? (Кладе на стiл кульочок з тюлькою). Познайомилися? Це - Ген, можна сказати - друг дитинства. Оригiнал! Один з тих, котрi їздять за пiснями не в Москву, а до Сибiру... (До Геннадiя). А це - мої теперiшнi друзi. Еврика - енциклопедист, але iнодi - скептик i пан Магнiтофон - жертва музики... Так хотiв створити свiй оркестр, що цiєю справою довелося займатися i карному розшуку... Хлопцi правильнi. Познайомишся - сам розберешся.
_Магнiтофон._ Реклама - ворог людини. Краще тримай презент. (Кидає Денису запальничку).
_Еврика_ (пiдходить до Дениса, бере в нього запальничку). Не наша... Мейд iн... Газова. Фiрмова рiч. (Запалює. До Магнiтофона). З якого неба впала?
_Магнiтофон._ Заспокойся. Твоїй монополiї не загрожує. Брат з гастролей привiз.
_Еврика_ (повертаючи запальничку). Тему вичерпано... А вiд мене, Денисе, маєш iталiйську краватку. Вiдриваю з м'ясом. (Витягає з кишенi величезну модну краватку). Носи до гроба.
_Магнiтофон._ З нею нi в який гроб не влiзеш.
_Денис._ Давай. У господарствi одинокої людини усе згодиться.
_Геннадiй_ (до Дениса). А де твоя бабуся Нюра?
_Денис_ (сумно). Минулого року... Старенька була... Тепер живу один.
_Геннадiй_ (береться за рiзьблений стiлець, що стоїть у кутку, розглядає його). Яка краса! (Хоче сiсти).
_Денис._ Слухай, не бери ти його (киває на стiлець), вiн нещасливий.
_Геннадiй._ Чому?
_Денис._ У суботу на ньому сидiв хлопець, з якого потiм зробили вiдбивну.
_Геннадiй_ (витягає стiлець на середину кiмнати). Хто зробив?
_Денис._ Стiлець - я...
_Геннадiй._ А "вiдбивну"?
_Денис._ Усi i нiхто.
_Геннадiй_ (сiдає на стiлець). Зручний.
_Денис._ Той теж так сказав... Хоч йому не все тут подобалося.
_Магнiтофон._ Особливо - ми.
_Еврика_ (до Магнiтофона). А Оля?
_Магнiтофон._ Хiба Оля? Швидше - Лада...
_Еврика._ Можливо... Лада - це одвiчне яблуко незгоди. Через неї завжди неприємностi, от цiєї суботи на танцмайданчику теж...
Чути дзвiнок у передпокої. Денис натискає на кнопку. У прочинених дверях з'являється пiднятий на палицю череп. З-за дверей лунає голос _Лади:_ "Хелло!" З'являється Лада - струнка, красива дiвчина. Вона модно, навiть вишукано зодягнена. На головi - пишна попеляста перука.
_Лада_ (помiчає незнайомого. До Геннадiя). Мене звуть Ладою. А це (пiднiмає череп) Пепiчек. Колись - душевна людина.
_Геннадiй._ Де ви його взяли?
_Лада_ (поглядаючи на Еврику). Вiн зрадив мене, i це все, що вiд нього залишилося... Тепер з нього, мабуть, можна зробити тiльки бра... А знаєте, це iдея!..
_Еврика_ (бере череп з рук Лади). Бiдний Пепiчек!
_Магнiтофон_ (до Лади). Краса i жорстокiсть - гримуча сумiш.
_Еврика_ (до Геннадiя). Обережно! Лада завжди при зброї.
_Магнiтофон_ (до Геннадiя). Ризикуєте стати її жертвою.
Еврика повертає череп Ладi.
_Геннадiй._ I ви зможете спокiйно засинати при свiтлi такого нiчника, Ладо?
_Лада_ (до черепа, показуючи на Геннадiя). Не бiйся, Пепiчек, дядя не кусається.
_Геннадiй_ (усмiхаючись). Майже дотепно.
_Лада._ А взагалi, менi набридла ця пластмасова iграшка (Денису), i я дарую її тобi, Денисе. (Ставить череп на святковий стiл). Рости великий i не зраджуй.
_Денис_ (розводить руками). Лада у своєму амплуа. Не може без фокусiв!
_Магнiтофон_ (до черепа). Лисий... (до Лади). Ладо, твiй парик буде йому до лиця.
_Лада._ Вiн i менi до лиця. (Виймає з сумочки люстерко). У цих тролейбусах жахлива штовханина. I нiчого розумнiшого досi не придумали, крiм "наймайте таксi!" А де дiвчата? Моя Тетянка, Олька?
_Денис._ Таня обiцяла навiть ранiше прийти, допомогти... I немає. Тут iще одна дiвчина, можливо, прийде... Майя...
_Лада_ (не вiдриваючись вiд люстерка). Майя? Хто така?
_Денис._ Мила людина.
_Лада._ Дивись! Тетянка ревнива...
Дзвiнок у передпокої.
_Денис_ (натискаючи на кнопку). Не з тiєї опери. Майя рiзьбярством цiкавиться. Ясно?!
Вбiгає захеканий _Санько-Чорний._
_Санько-Чорний._ Салют! (Роззирається). А родича мого ще не було? Ми з Бiлим розминулися.
_Денис_ (до Геннадiя). Двоюрiднi брати. Обоє Саньки, тiльки один бiлявий, а другий чорнявий. Ми їх так i звемо - Чорний та Бiлий, щоб не плутати.
_Санько-Чорний_ (виймає з кишенi пляшку i ставить її на стiл. Вона закоркована кукурудзяним качаном). Ось!
_Магнiтофон._ Знову вигнали з роботи?
_Санько-Чорний._ По-перше, це теж майже коньяк. "Три буряки". По-друге, не з роботи, а з апарата. А по-третє, я i не думаю влаштовуватися нi на яку роботу. (Витягує з другої кишенi гумовi соски, нанизанi на нитку, як намисто). Новонародженому! (Вiшає їх Денисовi на шию). Щоб смоктав горiлку тiльки через соску... А пелюшки, мабуть, Бiлий принесе!.. (Пiдходить до столу, щось смакує. До Дениса). Вмираю - їсти хочу.