_Майя._ Я теж бiльше не хочу.
_Санько-Бiлий._ А я вип'ю. Еге ж, Еврико?
_Магнiтофон_ (до Санька-Бiлого). Тобi - через одну.
_Санько-Бiлий_ (благально). Дай, Еврико!
_Геннадiй._ Не треба малому.
_Санько-Бiлий_ (зло). Менi вже скоро шiстнадцять!
_Еврика_ (наливає чарку). Нехай. Вiн у нас теж людина.
_Майя_ (до Танi). А все ж таки, Таню, про кого це ви?..
_Лада._ Досить! Бiлий, заграй краще.
_Санько-Бiлий_ (бере гiтару i починає понуро наспiвувати). "Iду за пивом в магазин, секу стейцовий лимузин... Виходить з нього американськая Венера..."
_Еврика._ У всьому винен Денис... Не треба було запрошувати цього типа до столу. (До Санька-Бiлого). Бiлий, вирубись!
Санько-Бiлий слухняно вiдкладає гiтару.
_Денис._ Хлопець уже в хатi був... Сусiда все ж...
_Еврика._ А взагалi, що сталося? Чого зчинилася буча? Ми нi в чому не виннi. Хтось потiм пiдколов хлопця на танцмайданчику, а ми гриземося. Нiхто з нас нi в чому не винен - ми тiльки випхали його в шию з хати. I все. Звичайно, жаль, але що вдiєш...
_Таня_ (не сiдаючи за стiл, раптом). Нiж був з рiзьбленою ручкою!
Гнiтюча пауза.
_Санько-Чорний._ Ну й що?
_Таня._ З рiзь-бле-но-ю!
_Денис._ Ти що, з тину впала?!
_Магнiтофон_ (сам до себе). Нi! Це неможливо...
_Денис_ (розгублено). Мої ножi усi на мiсцi. На ременi.
_Геннадiй_ (тихо). Одного не вистачає.
_Денис_ (пiдхоплюється i бiгає по кiмнатi, шукаючи нiж). Може, вiн у столi...
Усi мовчки стежать за ним.
_Геннадiй._ Не шукай. Його в квартирi немає.
_Магнiтофон_ (до Танi). Звiдки ти взяла, що iз рiзьбленою ручкою?!
_Таня._ Медсестра сказала.
_Денис_ (кричить). Хто брав нiж?!
Усi мовчать.
_Геннадiй._ Сiдай, Денисе... Ти добре знав цього Вiктора?
_Денис_ (сiдає). Вiн повз мiй будинок ходив, в одному автобусi їздили...
_Геннадiй._ Не сварилися?
_Денис._ Що ти?! Нам з ним нiчого було дiлити. (Раптом знову пiдхоплюється). Хлопцi, ви що, й справдi мене пiдозрюєте?!
_Еврика._ Ми всi тодi добре винили, а п'яний мало що пам'ятає. За Фрейдом, кожна людина потенцiйно здатна на все. В нiй дрiмає звiр, який легко прокидається. Ти от, наприклад, нiби лагiдний, а сам розповiдав, що колись вiкна бив...
_Геннадiй._ Я його характер краще знаю. З шостого класу. Такий випадок i справдi був. Кинули йому на голову гниле яблуко, i вiн кiлька днiв ходив по всiх поверхах, поки докопався, з якої квартири, i побив там шибки. Але тiльки в iм'я справедливостi.
_Лада_ (захоплено). Денисе, ти менi вiдкриваєшся з цiкавого боку. Хто б мiг подумати!..
_Денис._ Причому тут якесь яблуко! Я до Вiктора i пальцем не доторкнувся. Зрештою, я був господар у хатi, сам запросив до столу, як же я мiг!
_Геннадiй._ А на танцях?
_Денис._ Я танцював i нiчого не бачив. Коли вже зчепилися, кинувся розбороняти... (Раптом). Так хто ж узяв мiй нiж?!
_Магнiтофон_ (пiдвiвшись). От що, хлопцi. Хто завгодно мiг це зробити, тiльки не Денис.
_Геннадiй._ Зараз ми i встановимо iстину. Ми зупинилися на тому...
_Майя._ Пробачте, Геннадiю. (До Дениса). Денисе, я гадаю... менi, певно, краще пiти? Вам зараз не до святкування. У вас тут свої справи, i я невчасно... Пробачте, я краще iншим разом... (Пiдводиться, щоб пiти).
_Денис._ Нi, нi, Майє, залиштеся. Це ви нам пробачте. Зараз усе швидко з'ясується, усе буде гаразд, я певен. Залишайтеся, прошу вас!
_Геннадiй._ Ви нам не заважаєте... (До всiх). Значить, зупинилися на тому, що Вiктор прийшов. У суботу. Сiв на цей гарний стiлець (показує на стiлець, на якому сидить) i сказав: "Зручний..." Так?
Усi мовчать.
_Геннадiй._ А що вiн далi сказав?
_Магнiтофон._ Вiн замовк. Зайшла Лада, i у нього очi повилазили на неї...
_Еврика._ Ти помиляєшся. Вiн не зводив млосних очей з Ольки.
_Геннадiй._ А, до речi, де ж вона?
_Еврика._ Може, захворiла?
_Геннадiй._ Вiктор вперше потрапив до вашої компанiї?
_Денис._ Так. Якраз зайшов за поличкою для книжок. Я обiцяв зробити йому.
_Геннадiй._ I зробив?
_Денис._ Не встиг... Хотiв її iнкрустувати... Щоб не просто деревина...
_Геннадiй._ Ви всi чим займалися, коли вiн прийшов?
_Магнiтофон._ Хто чим. Я, наприклад, шукав музику пiд ямайський ром.
_Геннадiй._ I знайшли?
_Магнiтофон._ Так. Весiльний марш Мендельсона.
_Геннадiй_ (до Еврики). А ви що робили?
Еврика у вiдповiдь тiльки знизує плечима, бере тюльку i вiдправляє її в рот.
_Денис._ Я розливав ром... Але чого ти допитуєшся, як слiдчий!
Пауза.
_Геннадiй._ А я i є слiдчий.
_Денис._ Не час жартувати, Гено!
_Геннадiй._ Я не жартую.
_Еврика._ Ну що ж. Аби не страховий агент. Я, наприклад, їх найбiльше боюся. Як причепиться, то й сам починаєш вiрити, що ногу зламаєш або й зовсiм дуба врiжеш.
_Денис._ Покинь, Гено... Мої друзi не всякi хохми сприймають.
_Санько-Чорний._ I ви теж можете випасти з нашого комплекту.
_Геннадiй._ Як Вiктор?
Усi мовчать.
_Геннадiй._ Але саме цього я й хочу.
_Еврика._ Товариш слiдчий входить у роль покiйника. (До Саньки-Бiлого). Зараз же постав чарку назад!
_Денис_ (до Геннадiя). Ти ж працював шофером. Стiльки рокiв у Сибiру.
_Геннадiй._ I вчився. Заочно.
_Санько-Чорний_ (до Геннадiя). Я, здається, дурницю сказав. Пробачте менi.
_Денис_ (до Геннадiя, похмуро). Вам папiр i ручку?
_Геннадiй._ Ручка у мене є. Паперу поки що не треба. Поговоримо без протоколу. I можеш називати мене на "ти". Як i ранiше... Тепер пiдемо далi. Вiктор вам заважав чимось?
_Магнiтофон._ Кого ви питаєте?
_Геннадiй._ Того, хто захоче вiдповiсти.
_Лада._ Це нагадує вiкторину.
_Денис._ Ладо, помовчи хоч зараз. (До Геннадiя). Справа в тому, що Вiктор, я вже говорив, вперше потрапив до нашого товариства i не знав, як триматися. Менi це, звичайно, було прикро, i, зрештою, ображало. Я навiть пошкодував, що запросив його до столу.
_Магнiтофон._ Але все це нiчого не значить. Вiн i менi не сподобався.
_Денис._ Звичайно, не тiльки я образився. Якби мої стiльцi вмiли говорити, вони теж образилися б. Вiн i для них був чужий. Вiн не розумiв краси... Говорить, нащо менi iнкрустацiя...
_Геннадiй_ (до Танi). А вам?
_Таня._ Менi страшно, Денисе...