_Денис_ (до Танi). Що з тобою?
Таня мовчить.
_Геннадiй._ Вiн що, - робив зауваження кому-небудь?..
_Еврика._ Хвилиночку, товаришу слiдчий. Дозвольте запитання Танi.
_Геннадiй._ Будь ласка.
_Еврика._ Скажи, Таню, чому тiльки тобi стало вiдомо, що Вiктора ударили ножем? I ти навiть знаєш, яким саме!
_Таня._ (розгублено). Я ж сказала... Я була в лiкарнi...
_Еврика._ А чому саме ти бiгала у лiкарню?
Таня мовчить.
_Еврика._ Не скажеш зараз, скажеш на допитi.
Таня продовжує мовчати.
_Еврика_ (до Геннадiя). Я правильно кажу, товаришу слiдчий?
_Геннадiй._ Залишимо ваше питання поки що вiдкритим... Отже, я запитую. Вiктор чимось заважав вам? Робив зауваження?..
_Магнiтофон._ Робив.
_Геннадiй._ Якi?
_Магнiтофон._ Мовчки. Очима.
_Геннадiй._ Погляд можна було б i пробачити. От i у мене, сказали, очi неприємнi, алюмiнiєвi.
_Санько-Чорний._ Ви - слiдчий. Вам i з такими очима можна ходити. А вiн - що?!
_Геннадiй._ Кожна людина трохи слiдчий. Природна цiкавiсть робить людину дослiдником, можна сказати - слiдчим... Це - людська властивiсть.
_Магнiтофон._ Товаришу слiдчий, ви самi - молода людина, зрозумiйте... Як це вам пояснити?.. У життi iнодi настає такий антракт, коли замовкають баси i валторни, вимикається свiтло, i люди танцюють, прислухаючись лише до ритмiв своєї душi... А цей, вперше допущений у товариство, двiчi вмикав нам свiтло... Ви розумiєте двiчi!
_Лада._ Правда, що двiчi. Я запам'ятала.
_Геннадiй._ Чому вмикав? Може, якiсь причини були?
_Еврика._ Якi причини?! Пуританство.
_Санько-Чорний._ Вiн ще й музику хотiв вимкнути...
_Таня._ Почекайте... Здається, вiн щось намагався сказати.
_Еврика._ Сказати, що мода на темнi танцi минула. Або що це некультурно.
_Магнiтофон_ (до Еврики). Звiдки ти знаєш? Тебе ж тодi, здається, не було в кiмнатi.
_Денис._ Менi було незручно перед друзями за його поведiнку.
_Санько-Чорний._ Та вiн просто перебрав. Не промах випити на дурняк.
_Денис._ Чого "на дурняк"?! Коли я запросив його, вiн сказав: "Хвилинку!" - i вибiг у гастроном. Принiс пляшку вина.
_Лада._ Правда. Але наш Бiлий узяв ту пляшку "бiомiцину" двома пальцями i вiднiс на кухню, у вiдро. "Мужчини таке не п'ють, - сказав вiн, - тiльки алкашi i жебраки!" - "Мужчини, може, й не п'ють, вiдповiв Вiктор, - а тобi, пацан, i такого не можна".
_Геннадiй._ I що було далi?
_Лада._ Нiчого. У Бiлого тiльки почервонiли вуха, i вiн замовк. У нього вуха завжди червонiють, коли хвилюється.
_Геннадiй._ Але смiливо напав на чужого?
_Магнiтофон._ Бо Еврика сказав, коли той вибiг: "Денисе, що це за тюлька, стрижена "пiд бокс"... А Бiлому бiльше нiчого й не треба було...
_Геннадiй._ Ну, стрижений... Он i в Дениса коротке волосся.
_Санько-Чорний._ А що такого, товаришу слiдчий, коли довге?! Це - не злочин. Менi волосся богом дане, як руки, як ноги, як очi, i нехай росте, скiльки може. (Показує рукою до пояса). Аж сюди (показує на колiна), сюди (нахиляється до землi) i сюди!.. Я себе тiльки так бачу, так вiдчуваю, так розумiю. З волоссям. Без нього буду я - не я!
_Геннадiй._ Отже, що було пiсля того, як Вiктор намагався увiмкнути свiтло?
_Лада._ Усiм набридла ця мишача вовтузня у квартирi, i ми пiшли на танцмайданчик.
_Геннадiй._ I Вiктор?
_Лада._ Нi.
_Геннадiй._ Чому?
_Лада._ Вiн хотiв ув'язатися за нами. Але на сходах Чорний таки не витримав i трошки постукав його головою об стiнку.
_Майя_ (здивовано). Нiчого собi! I ви всi спокiйно дивилися, як б'ють людину головою об стiнку?! I тепер спокiйно про це говорите?!
_Еврика._ Зараз я готовий заридати, дiвчино Майя. Але що це дасть?..
_Лада_ (до Майї). Ви краще сидiть там i не втручайтесь.
_Санько-Чорний._ Ну, постукав, ну... У всiх руки чесалися. Але мене вiн першого штовхнув.
_Таня._ Його штовхнули на тебе.
_Лада._ Вiн i сам на ногах не тримався. Щось белькотiв... I пiсля цього десь зник. А ми всi пiшли на танцмайданчик...
_Таня._ Нi, не всi. Олi не було. Вона теж десь зникла.
_Еврика._ Тепер ясно "де"? З ним пiшла, з цим Вiктором.
_Таня._ Що ти! У неї скоро весiлля! Їй, мабуть, набридло з нами, без свого Єдиного...
_Еврика._ Вона теж не була тверезою, товаришу слiдчий.
_Геннадiй._ А коли цього вечора Вiктор знову з'явився у вашiй компанiї?
_Санько-Чорний._ Вiн прийшов на площадку вже iз своєю компанiєю.
_Геннадiй._ I як почалася бiйка?
_Еврика._ Вiн був агресивно настроєний i почав чiплятися до наших дiвчат.
_Геннадiй._ А хто перший з ним завiвся? Знову Чорний?
_Санько-Чорний._ Нi, нi, не я.
_Геннадiй._ А хто ж?
Усi мовчать.
_Геннадiй._ У кого в руках був нiж?
Усi мовчать.
_Геннадiй._ Не раджу мовчати. Все одно довiдаємось.
_Санько-Чорний._ Як?!
_Геннадiй._ Простiше простого. Нiж зараз на експертизi, у всiх вас знiмуть вiдбитки пальцiв i установлять, хто тримав його останнiй.
_Магнiтофон._ Якщо так просто, то навiщо це розслiдування?
_Еврика_ (раптом до Санька-Бiлого). Постав чарку назад!
_Геннадiй._ Щоб з'ясувати мотиви. I дати можливiсть злочинцю самому признатися.
Санько-Бiлий, ставлячи чарку, перекидає тарiлку на пiдлогу.
_Еврика._ Телепень!
_Санько-Бiлий_ (до Геннадiя). Я пiду руки помию. Можна?
_Геннадiй._ Чого ж. Iди, мий.
Санько-Бiлий виходить.
_Геннадiй._ Навiщо ви споюєте хлопця?
_Еврика._ Нiхто не споює. Це тiльки сьогоднi йому воля, заради свята.
_Лада_ (насмiшкувато). У Бiлого зараз перiод самоствердження.
_Магнiтофон_ (до Лади). А ти чого мучиш хлопця? (До Геннадiя). Цей дурник по вуха закохався в неї, а вона ного навмисне дратує. До слiз.
_Лада_ (обурено). Потрiбне менi це щеня?
_Майя._ Та хiба тiльки малому треба стверджуватися у життi. Справа не в роках.
_Магнiтофон._ Маєте рацiю, Майя. У кожного це по-своєму. Ось хоч би наша Лада. (До Лади). Скiльки я тебе, красуне, знаю - вся твоя багата фантазiя працює на феєрверки. Коли не збиваєш кого-небудь з нiг якимсь вибриком, то почуваєш себе обiкраденою. Хiба не так?
_Лада_ (ображено). Яке глибоке спостереження!.. Спасибi, хоч не обпльованою...
_Санько-Чорний._ Я теж, мабуть, ще росту, тому що у снi все лiтаю... лiтаю...