— Не в моїй волі, панове, зрозумійте…
Розуміємо.
І ось дійшли до головного. Новий номер на злобу дня: «Накось, выкуси!»[6]
Напружилися всі в кріслах, засовались. Темно на сцені, тільки вітер виє та домбри з балалайками бринькають. Виповзає місяць із хмар, освітлює все тьмяним світлом. Посеред сцени — Третя Західна труба. Та сама, через яку останні півтора року стільки галасу, стільки клопоту та турбот. Тягнеться-повзе труба сценою через ліси-поля руські, виблискує в напівтемряві, впирається в Західну Стіну, проходить крізь вентиль-засувку із написом «Закрито», пірнає в Стіну й іде далі — на Захід. Стоїть на Стіні наш стрілець-прикордонник з автоматом променевим, дивиться в бінокль в їхній бік. Раптом занепокоїлись домбри з балалайками, загули баси тривогою — біля вентиля із землі купа кротяча виростає. Мить — і з купи тієї кріт-диверсант в окулярах чорних вилазить, роззирається, принюхується, підстрибує, хапається за засувку, впивається в неї щосили, зубами величезними допомагає, — ось-ось поверне, пустить газ! Та — промінь убивчий зблиснув зі Стіни, перерізав крота навпіл. Випали-розповзлися тельбухи кротячі, завив, випустив дух злодюга-диверсант. Спалахує світло, зістрибують зі Стіни троє молодців-завзятців-прикордонників. Зістрибують хвацько, з переворотами, зі свистом молодецьким. В одного в руках гармошка, у другого — бубон, у третього — ложки дерев’яні. А за спинами — автомати вірні, влучні. Танцюють молодці-прикордонники та співають:
Відкриває один із прикордонників засувку, двоє інших підскакують до торця труби, притуляють до неї зади свої і пердять.
Грізно завиваючи, проходить бздо молодецьке по трубі, тече крізь Стіну й… чутно виття та крики на Заході. Лунає фінальний акорд, троє молодців застрибують на трубу й переможно здіймають автомати. Завіса.
Заворушились глядачі високі. Дивляться на князя Собакіна.
Підкручує він свій вус, замислившись. Каже:
— Ну ж бо, які будуть думки, панове?
Столоначальник:
— Я бачу явний елемент безсоромності. Хоча річ актуальна і зроблена з «вогником».
Доглядач:
— По-перше, мені не подобається, що ворожого розвідника вбивають, а не захоплюють живцем. По-друге, чому прикордонників тільки троє? Застава, як мені відомо, складається із дюжин. То нехай їх і буде дванадцятеро. Тоді й бздо вийде потужніше…
Я:
— Згоден щодо складу прикордонників. Номер потрібний, злободенний. Та елемент безсоромності є. А Государ наш, як відомо, бореться за цнотливість і чистоту на сцені.
Мовчить князь Собакін, киває. Потім каже:
— Скажіть, панове, а сірководень, яким бздять наші доблесні воїни, горить?
— Горить, — упевнено киває доглядач.
— А коли горить, — веде далі князь, вус підкручуючи, — тоді чого Європі боятися нашого бзда?
Ось що значить — Внутрішнього Кола людина! Відразу в суть дивиться! Адже бздом російським можна і міста європейські опалювати! Замислились усі. І я на свій розум нарікав: не докумекав такої очевидної речі. З іншого боку — гуманітарій я за освітою…
Блідне постановник, нервово кахикає.
— Та-а-к… неувязка… — чухає підборіддя доглядач.
— Хиба в сценарії! — застережливо підіймає пухкого пальця столоначальник. — Хто автор?
У темряві зали зринає худорлявий чоловік в окулярах і толстовці.
— Що ж ви, шановний, так маху дали? Адже тема наша газова стара як світ! — питає його столоначальник.
— Винуватий, виправлю.
— Виправляй, виправляй, голубчику, — позіхає князь.
— Та пам’ятай, що післязавтра — генеральна! — суворо каже доглядач.
— Встигнемо, як же.
— І ще, — князь додає. — У тебе, коли променем крота розтинають, тельбухи з нього вивалюються. Забагато.
— Чого, ваше ясновельможносте?
— Тельбухів. Натуралізм тут недоречний. Зроби, братику, тельбухів менше.
7
Ми засувку перекрили — / Як звелів нам Государ. / Ну а недруги вирішили / Газ у нас смоктати, як у старі часи. / Ми їм «ні!» сказали разом, / Насторожили пильне око — / Насмоктався російського газу / Дармоїд «Європа-газ». / Та не вгамуються кіберпанки / Із змерзлої сторони — / Розгалуження, як поганки, / Виростають біля Стіни. / Нахабнішають щоразу… / Та затямте — можем ми / Вам піддати такого газу — / Задихнетеся зразу ви!