Але кістяк радіостанції залишився цілий, купив нову студію на упряжці, і знову кайданники вийшли в ефір. Государ, на щастя, на них не звертає уваги. Ну й хай собі виють свої каторжні пісні.
Ловлю Захід. Ось де оплот головної крамоли антиросійської.
Тут, ніби слизькі гади в помийній ямі, кишать ворожі голоси: «Свободу Росії!», «Голос Америки», «Вільна Європа», «Свобода», «Німецька хвиля», «Росія у вигнанні», «Російський Рим», «Російський Берлін», «Російський Париж», «Російський Брайтон-Біч», «Російський Лазуровий берег».
Обираю «Свободу», найлютішу із гадин, і миттю наштовхуюсь на свіжоспечену крамолу: у студії поет-емігрант, вузькогрудий очкарик-іуда, наш старий знайомий із розтрощеною правою кистю (Поярок на допиті ногу приклав). Поправляючи старомодні окуляри знівеченою рукою, відщепенець читає тремтливим, напівістеричним фальцетом:
Іуда! Рухом пальця віддаляю від себе бліду пику нашого ліберала. Мерзенні вони, ніби черви, ті, що падлом живляться.
М’якотілість, звивистість, ненажерливість, сліпота — ось що ріднить їх з червою нікчемною. Від неї відрізняються ліберали наші тільки багатослів’ям, яким, ніби отрутою та гноєм смердючим, бризкають вони довкола себе, отруюючи не тільки людей, а й сам світ Божий, запаскуджуючи, забризкуючи його святу чистоту й простоту до самісінького блакитного горизонту, до піднебесся зміїною слиною свого глуму, насмішництва, презирства, дворушництва, сумніву, недовіри, заздрості, злості й безсоромності. «Свобода Росії!» хниче про «замордовану волю», старообрядницька «Посолонь» белькоче про продажність вищих ієрархів РПЦ, «Російський Париж» читає книгу Йосафа Бака «Істерична жестикуляція як спосіб виживання в сучасній Росії», «Російський Рим» передає верескливий мавпячий джаз, «Російський Берлін» — ідеологічну дуель двох непримиренних виродків-емігрантів, «Голос Америки» — програму «Російський мат у вигнанні» із сороміцьким переказом безсмертного «Злочину й кари»: Охуєнний удар нев’їбенної сокири ліг на самісіньке тім’я тричірозперейобаної старої, чому пиздато посприяв її мандаблядський малий зріст. Вона задрочено скрикнула й раптом уся якось пиздопровушено осіла на непройобану підлогу, хоч і встигла, засцянка гнилосрака, звести обидві свої злоїбучі руки до хуйової, по-блядськи простоволосої голови…
Мерзота — нічого не скажеш.
Злістю і скреготом зубовним захлинаються ліберали після славнозвісного 37-го Указу Государевого про кримінальну відповідальність з неодмінним публічним тілесним покаранням за нецензурну лайку в громадських і приватних місцях. І що найдивніше — народ наш миттю з розумінням сприйняв Указ 37. Після кількох показових процесів, після протягування на головних площах міст російських, після свисту бичачого батога на Сінній і криків на Манежній миттю перестав люд простий вживати паскудні слова, нав’язані йому колись давно іноземцями. Тільки інтелігенція ніяк не може змиритись і все вивергає й вивергає нецензурну отруту на кухнях, у спальнях, у відхожих місцях, у ліфтах, у коморах, у підворіттях, у машинах, не бажаючи розлучатися з цим мерзенним поліпом на тілі російської мови, який отруїв не одне покоління співвітчизників. А Захід гнилий підіграє нашим підпільним лихословам. «Російський Лазуровий берег» голосом нахабного ганьбителя наважується критикувати розпорядження Государя про добове перекриття Труби № 3. Скільки злості накопичили панове європейці! Десятки років смоктали наш газ, не замислюючись над тим, як непросто дістається він нашому працьовитому народу. Чи ж не новина: у Ніцці знову холодно! Доведеться вам, панове, бодай двічі на тиждень їсти холодне фуа-гра. Bon appetite! А Китай розумнішим за вас виявився…
Удар-дзвінок. Той самий дяк із Посольського Приказу:
— Андрію Даниловичу, Коростильов. Прийом албанського посла переноситься на завтра, на 14.00.
10
I ось вся округа завила — / Дізналась про них Колима. / В сніги відірвав ся Бацила, / В мохи повернувся Чума…
11
Де пара граф — там і параграф! / Де правий суд — там і неправда! /1 не «пора, брате», а «пора брати», / Як ти по праву не виправданий!