День опричника [uk]

Гарна була ідея батька Государевого, покійного Миколи Платоновича, щодо ліквідації всіх іноземних супермаркетів і заміни їх на російські ятки. І щоб у кожній ятці — по дві речі, для вибору народного. Мудро це й глибоко. Бо наш народ, богоносець, обирати з двох має, а не з трьох і не з тридцяти трьох. Обираючи з двох, народ спокою душевного набуває, впевненістю в завтрашньому дні насичується, зайвої суєти неспокійної уникає, а отже — задовольняється. А з таким народом, задоволеним, великі справи вершити можна.

Усе добре в ятці, тільки одного несила збагнути голові моїй — чому всіх продуктів по парі, як тварі в Ноєвому ковчезі, а сир — один, «Російський»? Логіка моя тут безсила. Ну, та не нашого ума це діло, а Государевого. Государеві з Кремля народ видніший, осяжніший. Це ми тут повзаємо, як воші, товчемось, вірних шляхів не знаючи. А Государ усе бачить, усе чує. І знає — кому й що треба.

Закурюю.

І зразу ж до мене яточник підвалює — з борідкою акуратною, у каптані акуратному, з акуратними манерами. Ятка в нього нагрудна, книжкова, ясна річ.

— Чи не бажає пан опричник придбати останні новинки російського красного письменства?

Розкриває переді мною тристулкову ятку свою. Книжкові ятки теж стандартні, схвалені Государем і затверджені Словесною Палатою. Народ у нас книгу поважає. У лівій стулці — православна література, у правій — класика російська, а посередині — новинки сучасних письменників. Спершу розглядаю новинки прози вітчизняної: Іван Коробов «Береза біла», Микола Воропаївський «Батьки наші», Ісаак Епштейн «Підкорення тундри», Рашид Заметдінов «Росія — батьківщина моя», Павло Олегов «Нижегородські десятини», Саватій Шаркунов «Будні Західної Стіни», Іродіада Дєнюжкіна «Друг мій сердечний», Оксана Подробська «Звичаї дітей нових китайців». Цих авторів я добре знаю. Відомі вони, заслужені. Любов’ю народною і Государевою обласкані.

— Так… а це що тут? — у куточку ятки помічаю підручник Михайла Швеллера зі столярного виховання для церковнопарафіяльних шкіл.

А під ним — підручник зі слюсарного виховання, того самого автора.

— Тут дві школи неподалік, пане опричнику. Батьки беруть.

— Зрозуміло. А молода проза?

— Новинки молодих письменників чекаємо, як завжди, навесні, до Великоднього книжкового ярмарку.

Зрозуміло. Переводжу очі на поезію російську: Пафнутій Сибірський «Рідні простори», Іван Мамонт-Білий «Яблуневий цвіт», Антоніна Іванова «Росії вірнії сини», Петро Іванов «Заливні луки», Ісай Берштейн «За все тобі спасибі!», Іван Петровський «Живи, живе!», Салман Басаев «Пісня чеченських гір», Владислав Сирков «Дитинство Государя».

Беру останню книжку, розгортаю: поема про дитинство Государя. Про юність і зрілість поет Сирков уже давно написав.

Ошатно видана книжка: палітурка дорога з телячої шкіри, золоте тиснення, рожевий обріз, папір білий, цупкий, закладочка з блакитного шовку. На авантитулі — рухоме зображення поета Сиркова: похмурий, сивий, сутулий. Стоїть на березі морському, на обрій дивиться, а біля ніг його об камінь хвилі морські б’ються і б’ються, б’ються і б’ються. На пугача чимось схожий. Мабуть, дуже в себе занурений.

— Украй духопідйомна поема, пане опричнику, — акуратним голосом каже яточник. — Такий виразний образ Государя, така жива мова…

Читаю:

Как ты бегал, подвижный, веселый,
Как тревожил леса и поля,
Как ходил на Рублевке ты в школу,
Как шептал: «О, родная земля!»,
Как стремился быть честным и стойким,
Как учился свободе у птиц,
Как в ответах был быстрым и бойким,
Как ты за косы дергал девиц,
Как спортивным ты рос и упрямым,
Как хотел побыстрей все узнать,
Как любил свою тихую маму,
Как отца выходил провожать,
Как с борзыми носился по лугу,
Как гербарий впервые собрал,
Как зимой слушал белую вьюгу,
Как весною взял яхты штурвал,
Как готовил ты змеев воздушных,
Как учился водить вертолет,
Как скакал на Абреке послушном,
Как с отцом поднимал самолет,
Как китайский язык ты освоил,
Как писал иероглиф «гоцзя»[12],
Как ты тир по утрам беспокоил,
Как нырял, не жалея себя,
Как Россия в тебе отозвалась,
Как проснулась родная страна,
Как Природа с тобой постаралась,
Как пришли вдруг твои времена…[13]

12

Держава (кит.).

13

Як ти бігав, рухливий, веселий, / Як бентежив ліси та поля, / Як ходив на Рублівці до школи, / Шепотів як: «О, рідна земле!», / Як хотів бути чесним, стійким ти, / Як навчався свободі в птахів, / Яку відповідях був швидким і метким, / Як за коси ти смикав дівчат, / Як спортивним ти ріс і упертим, / Як хотів все найшвидше дізнатись, / Як любив свою тиху матусю, / Як виходив отця проводжати, / Як з хортами гасав по лугах, / Як уперше гербарій зібрав, / Як узимку хурделицю слухав, / Як весною взяв яхти штурвал, / Як робив ти повітряних зміїв, / Як навчався водить вертоліт, / Як скакав на Абреку слухнянім, / Як з отцем підіймав ти літак, / Як ти мову китайську засвоїв, / Як писав ієрогліф «гоцзя», / Як до тиру ти бігав уранці, / Як пірнав, не шкодуючи сил, / Как Росія в тобі відгукнулась, / Як прокинувся рідний твій край, / Як Природа з тобою старалась, /1 як час твій раптово настав… (Рос.)