— Я так розумію, ремонт скоро розпочнуть знову?
— Після того, як наші експерти дослідять це місце.
Ньєман плеснув у долоні. Вступати у гру варто в хорошому настрої.
— Добре. Знайдіть мені якнайшвидше загін жандармів, які все тут перекриють. Щоби ніхто мені тут не вештався.
— Прошу?
— Ви прекрасно мене почули. Ніхто більше сюди не зайде, поки ми не зрозуміємо, місце злочину це чи ні.
— Прокурор...
— Прокурор доручив нам поновити слідство. Маємо тиждень на те, щоби допитувати, залучати спеціалістів, проводити обшуки в посланців і не тільки, не питаючи нічиєї думки.
— Нам усе одно доведеться попередити Жакоба.
— Попереджайте, кого хочете, але треба терміново зібрати людей з Кольмара чи Мюлуза. До слова, зателефонуйте у лабораторію в Страсбурзі, нехай відішлють до нас експертів-криміналістів.
— Але ж... ніщо не вказує на те, що це вбивство!
— Я не хочу розігрувати перед вами старого досвідченого фліка, але в розслідуванні, перш ніж давати відповідь, варто спершу ставити запитання. Годі ходити околяса, спробуємо по-моєму.
Досі стискаючи ремінь, Деснос ступила ще крок уперед.
— А по-вашому — це як?
— Будемо відштовхуватися від твердження, що це вбивство. Мій досвід підказує, що, йдучи від найгіршого, навряд чи помилишся. Тож — шукаємо ДНК, відбитки, робимо зліпки, беремо зразки, опитуємо місцевих тощо. Ви знаєте цю пісеньку. Ну, я сподіваюся...
Довго дотримуватися добрих намірів Ньєману не вдалося. Йому не пасувала м’якість і хороший настрій. Так, усе буде по-його. Вони зачіпатимуть за живе, ображатимуть чужі переконання, викопуватимуть таємниці й порпатимуться в лайні, поки чогось не знайдуть. Якщо ж і справді не знайдуть нічого, то, лише переконавшись у цьому, Ньєман поїде до нових, іще чорніших обріїв.
— І останнє, — сказав він, спершись на поперечину риштувань, — я не хочу бачити тут жодного журналіста.
— Журналісти роблять, що хочуть.
— Може у вас, але не в мене. Перший же, який сюди заявиться, отримає від мене підсрачника. А якщо не вгамується, я його затримаю.
— Який же ви...
— Який? У стилі 80-х? 70-х?
Перш ніж жандармка встигла відповісти, Ньєман перейшов на ти:
— От побачиш, ти ще оціниш мій ретро-стиль.
Тієї ж миті двері каплиці скрипнули. Флік рефлекторно обернувся і побачив на темній паперті садового гнома.
10
Звісно, то був посланець. І не такий уже й маленький. Чорні штани з цупкого полотна, білосніжна сорочка, широкі підтяжки, які виглядали з-під піджака з такої жорсткої матерії, що, здавалося, він міг стояти самостійно. Додайте капелюха — і образ завершений.
Член общини, справжній — і з якоюсь невловимою аурою спокою й чарівності, що сяяла довкола нього.
— Вітаю, Жакобе, — сказала Деснос, усміхнувшись.
Вона підійшла до нього і махнула рукою на Ньємана (її рухи раптом набули шанобливості).
— Познайомтесь, це майор...
— Я знаю, хто наш гість, — перебив її чоловік із солодкавою посмішкою. — Нас уже попередили.
Ньєман утримався від запитання про те, хто ж виступав інформатором Виноград-FM. Він потис новоприбулому руку, більше схожу на старовинний рубанок.
Жакоб відступив назад і відразу ж набув побожної пози — ноги разом, руки схрещені на рівні ширіньки, голова опущена. Він, здавалося, пережовує посмішку в бороді. Веснянкуватий і рудий, широкоплечий, він справляв враження владної людини. Ніби за глузливою фізіономією та поважними манерами дбайливо приховував свою впливовість.
Скільки йому могло бути років? Важко сказати. Вочевидь, він увійшов у цей образ у тридцять із чимось і так із нього й не вийшов. Таким він і помре — в такому ж віці, з такою ж пикою, в тому самому брилі.
— Майоре, — зрештою озвався він, — боюся, ви приїхали даремно.
Оговтавшись від подиву, навіяного акцентом (чоловік розмовляв французькою, видаючи звуки, подібні до ударів заступу по замерзлій землі), Ньєман кинув погляд на Стефан: що ж ця карикатура їм скаже?
Посланець витягнув із кишені паку роздруківок і неспішно розгорнув її.
— Сьогодні вранці я отримав висновок експертизи. Тут вказано, що обвал склепіння спричинили випари з виноградинка. Якась хімічна реакція зі штукатуркою і піщаником, я до пуття не зрозумів. Утім, не йдеться ні про недогляд, ні про недбалість.
Ньєман узяв документ і прочитав кілька рядків. Технічний жаргон для посвячених.
— Про яких експертів йдеться? — запитав він, підводячи погляд.
— Із нашої страхової компанії. Нам довелося діяти швидко. Вони приїжджали до того, як розчистили завали й відбудували риштування. Ми подумали, що буде краще довірити це завдання...
Ньєман пропалив Деснос поглядом.
— Що це за хрінь?
Капітанка стояла з виряченими очима. Очевидно, вона також була не в курсі.
— Заспокойтесь, майоре, — мовив Жакоб. — Ці експерти одні з найкращих. Це вони затверджували наші плани з укріплення...
Ньєман рушив уперед із розлюченим виглядом. Примітно, що вірянин не позадкував. За долю секунди флік зрозумів, що ці пацифісти стоять вище за страх. У значенні гонінь, тортур і насильства вони зазнали всякого. І, так би мовити, набули імунітету.
— Послухайте-но мене, — заговорив флік, силкуючись опанувати голос. — Я приїхав із Парижа, щоби здійснити кримінальне розслідування, і хай там які результати отримали ваші спеціалісти, ми доведемо свою справу до кінця.
Жакоб похитав головою. Він не діставав Ньєманові навіть до плеча, і флік не міг припинити думати про гобітів, коротунів із «Володаря перснів».
— Я розумію, це ваш професійний обов’язок, але я дізнавався: ця експертиза має юридичну силу, і думаю, ми можемо зекономити багато часу і грошей, якщо...
— Ви не догнали. Померла людина, і я тут, аби пролити світло на цю подію. Повірте, страховики за мене справу не закриють!
— Добре, — сказав Жакоб смиренним тоном, здаючись. — Мені доведеться, зі свого боку, зателефонувати прокуророві та...
— Не турбуйтесь. Але поки ситуація не зміниться, я не хочу бачити когось із вас у цій каплиці.
Анабаптист уперше насупив брови — це не надто пасувало його обличчю сільського дурника.
— Справді?
— Я ніколи не говорю нічого просто так.
Жакоб повернувся до Стефан Деснос:
— Це дуже прикро. Ми вже все підготували для відновлення робіт. Ми збиралися почати...
Ньєман по-дружньому поклав йому руку на плече й натягнув дипломатичну посмішку.
— Забудьте про свої плани, Жакобе. І дякуйте Богу, якщо я не рознесу весь ваш маєток за сімома замками.
Обличчя посланця набуло близького до бурякового відтінку.
— Не богохульствуйте, майоре, будь ласка. Ми зробимо все можливе, щоби посприяти встановленню справедливості, але натомість прошу вас не гальмувати збір винограду. Нам залишилося всього...
— Це ми побачимо.
Ньєман обійшов його і попрямував до дверей, не потурбувавшись про те, аби попрощатися чи навіть глянути на Жакоба. Він щойно зажив собі ворога в «іншому світі», але він це переживе.
Прямуючи широкими кроками до машини, флік кинув Стефан, яка дріботіла за ним:
— Я маю зустрітись із судмедекспертом.
— Із судмедекспертом? Навіщо?
— Ви хоча би знаєте, де він?
— У Бразоні, думаю.
— Тоді їдьмо.
11
Ньєман зберігав про Бразон лише туманний спогад. Знову-таки, велик. У його пам’яті місто зливалося з іншими населеними пунктами в околиці. Пішохідний центр ельзаського типу, рожеві будинки й димарі з лелечими гніздами[3], тоді новіша периферія із брудно-білих споруд і гнітючих багатоквартирників.
— Ви неправі, що нагрубили йому.
Ньєман не потурбувався відповісти.