— Адже його кожен знає,— знову втрутилася до розмови тітка Мері.
— Ще б пак. А тобі ще треба багато вчитися, хоч ти й закінчив оту свою сучасну школу...
Я вирішив спіймати його на гачок.
— То ви приятелювали з тим Бевіном, дядечку Джордже?
— Ще й як приятелював! Старий Ерні умів цінувати справжніх людей. Кажу ж тобі, він завжди кивав або кликав мене до себе в залі засідань, дякував за вдалий виступ і сердечно тиснув мені руку. Так, Ерні вмів цінувати справжніх людей.
— Але ж це, мабуть, було дуже давно...
— Так, так, життя йде вперед.
— Я завжди відставав з історії,— промимрив я.
Моя стара метнула в мій бік нищівний погляд, але товстошкірий дядечко не помітив, що його беруть на глузи.
— Так, він посів своє місце в історії! Лише завдяки йому ми досягли таких успіхів.
— А от мені подобається Казенс,— підкинув я, знаючи, що дядько терпіти його не може.— Він неухильно бореться проти смердючих атомних бомб та всілякої іншої погані.
Мій любий дядечко мало не луснув.
— Та це ж баламут! Задер носа, хоча колись був учнем Ерні. Він, звісно, теж наш, але його треба держати в шорах. Куди йому братися до Бевіна!..
— То як же відносно роботи? — спитала моя стара.
— Ет, мамо, дай мені погомоніти з дядечком,— перебив я.— А що, як той Казенс стане колись прем’єром?
— Нізащо в світі! Його не оберуть.
— Бували й не такі чудасії,— не вгавав я.— Дивіться, щоб ви не зустріли його на Даунінг-стріт[3], дядечку Джордже...
— Це неможливої Коли б ти знав нашу партію, як я, ти зрозумів би, що Френкові Казенсу так само далеко до прем’єра, як куцому до зайця.
— Ну, а все ж таки, припустімо на хвилинку, що він стане прем’єром,— тоді що? — дрочив я його, вдаючи, ніби не помічаю знаків, що їх мені робила моя стара.
— Тоді я зберіг би вірність зеленому прапору! — заявив дядько.— Йому присвятив би я свою відданість, бо в цьому суть демократії, і так велить мені моя совість... Я створив партію, а вона створила мене, і я буду завжди з нею, бо лише партія цінує гідність і заслуги людей!
Очі його вилізли з орбіт, чоло вкрилося рясним потом. Я пригадав те слово, що його в школі колись примусили мене писати сто разів, і швиденько пустив його в хід:
— Виходить, у вас небезстороння партія?
Це їм полестило, і вони таки спіймалися на гачок.
— О-о, оце до діла,— сказала моя стара.
— Свята правда,— докинула тітка.
А дядечко Джордж застебнув жилетку і пробурчав:
— Я дуже радий, що ти все-таки дістав хоч деяку користь із своєї освіти.
Вони зовсім розм’якли, а я мало не впав із стільця, так мене душив сміх. Між нами кажучи, я добре знав, що мій дядечко пройдисвіт і лише повторює гучні слова, та це перевершило всі мої сподіванки.
Він видобув блискучий портсигар і запропонував мені сигарету.
— Ні, дякую,— промимрив я, мало не давлячись від сміху.
— Цей портсигар подарувала мені партія за двадцять років бездоганної роботи,— промовив дядько.— Радий, що ти не куриш. Я й сам ніколи вдень цього не роблю.
Я хотів сказати йому, що оскільки я не курю і ввечері, то, виходить, я вдвічі кращий за нього. Та я поборов цю спокусу і сказав лише, що не хочу й починати, бо потім важко буде кидати. Моя стара мало не вмліла.
— У мене вистачить сили волі,— запевнив він.— Я можу кинути коли завгодно. Адже вся сила демократії — в самодисципліні. Вона є силою старшого покоління, яке пройшло важку школу. А молодь, оці розумники, курять сигарету за сигаретою, п’ють, мов ті свині, не вміють шануватися.
— Джордж їм завжди це каже,— втрутилась тітка Мері.— Авжеж, Джордже?
— Просто у вічі. Я люблю правду, а не дешеву популярність, у цьому моя гідність.
Моя стара щось там показувала мені на мигах, та я не міг себе стримати і бубонів слідом за дядьком: «У цьому моя гідність».
— Я певна, що він потрапить у гарні руки, Джордже,— сказала моя стара.
— Напевне, аби лише був гідний мене... Взагалі я не визнаю знайомств, та на цей раз уже посприяю... Дам йому змогу почати, а там хай сам собі пробиває дорогу. Проте він мусить знати порядок! Ввійде в курс справи і працюватиме нарівні з усіма.
— А яка платня? — поцікавився я.
— Ну ось! Зараз він почне розпитувати, скільки годин на день треба працювати, коли обідня перерва та яка відпустка. П’ять фунтів дванадцять шилінгів шість пенсів, і, коли хочеш знати, нам довелося довгенько за це поборотись. Якщо ти хлопець чесний, то віддаватимеш заробіток матері, як от я свій — тітці Мері. Не марнуй грошей, відкладай.