Старий Керрезерс-Сміт вихорем шугав по класах, кричав як навіжений, а розлютившись насправді, роз’юшував нам носи. Та ще страшніший він був, коли прикидався тихим. Цей К.-С. найдужче чіплявся до мене, і через нього мій останній день у школі перетворився на справжню епопею.
Про вчителів і говорити годі: мало кому з них щастило затриматися в школі надовго й показати себе — про це дбали наші хлопці. Учителі приходили бадьоро, у всеозброєнні педагогіки й психології, а йшли від нас на милицях. Я сам бачив, як дужі, здоровенні мужчини плакали, як малі діти. Ми були покидьками, отож і чинили, як покидьки, лише тверда рука Брехема держала нас у покорі.
Найбільше перепадало нам за куріння. За день ми викурювали тисяч п’ять сигарет. Завзятий курець, у якого нема грошей на тютюн,— жалюгідне видовисько. Він нервує, злоститься, ніяк не може зосередитись, весь час думає тільки про те, де б його дістати курива. Якщо він не може добути його чесним шляхом, то піде вночі до якоїсь крамниці чи на склад, узявши з собою приятеля або залізний ломик. Крім того, ми грали в тоталізатор, і у нас був свій букмекер, якому слугували шість чи сім хлопців. Він так і не зібрав собі на мотоцикл, не кажучи вже про авто, хоч грошей до нього в кишеню пливло чималенько, це вже будьте певні.
Рідко випадав такий тиждень, щоб до школи не навідувались полісмени, і вже з четверга старий Брехем починав хвилюватися, і казали навіть, що сам дзвонив у поліцію, аби дізнатися, чи він там не потрібен. Грошей і сигарет ніколи не вистачало, і єдиним способом добування їх було обкрадання крамниць та чужих автомобілів. Відмички робили в шкільній майстерні; досить було старому Джонсові одвернутись, як хлопці розхапували дюймову сталь, а до горна та ковадла й підступитися було годі. Тут виробляли найбільшу в країні кількість залізних ломиків, на які був нечуваний попит,— адже кожним ломиком користувалися тільки один раз. Були й інші штуки. їздити без квитка в трамваї чи в поїзді стало вже звичаєм, і навіть товстуни спритно пролазили крізь найменшу дірочку до кінотеатру. Скупникові брухту продавали у нього ж украдені речі, миттю визначали, скільки дадуть за моток дроту, мідь або латунь, і хоч у сліпих ніколи не крали, зате знаходили собі поживу, тягнучи груші з тачок у вайлуватих хлопчаків, що торгували садовиною,— одначе тут треба було діяти організовано.
Якось молодший брат Креба Носач задля розваги підхопив велосипед одного полісмена, злітав на ньому до міста і спокійнісінько поставив назад, коли повернувся.
Оскільки я ще по-справжньому не курив і завжди міг випросити на пачку сигарет чи то в моєї старої, чи в Гаррі,— я не брав участі в цих бешкетах. Скажу вам по щирості: коли б не отой голубиний бенкет, то я б, мабуть, закінчив школу з відзнакою; я вже був тоді старостою класу і міг би навіть стати старостою школи й вийти з неї з лавровим вінком та грамотою.
Старий Брехем симпатизував мені, а що погані оцінки я одержував лише за неуважність і зухвальство, то він вирішив схилити мене на бік закону. Мені завжди шкода було цього Брехема, та тепер я його анітрохи не жалію. Він став жертвою власних помилок — сам виховувався за тих часів, коли шахтарі вибивалися в міністри, хлібороби — в поети, а прибиральники сміття — в мільйонери, отож і вважав, що таке можливе й тепер. Мені іноді хочеться піти на «Звалище», шпурнути йому в пику свій атестат, якого я не заслужив, і пояснити, скільки користі з цього папірця. Я знав деяких хлопців, котрі попервах завжди носили свої атестати в кишені, та невдовзі зрозуміли, що від них тільки шкода, й закинули геть. Коли треба тягати цеглу або мішки, то цікавляться передусім силою, а не освітою. Або, скажімо, коли хтось наймається заварювати чай і хизується атестатом з відзнакою — його в один мент витурюють геть: раз, два — та й нема, як каже Лон Рейнджер до Тонто[4]. Адже в нього не вистачить кебети добре заварювати чай, якщо він гадає, ніби той атестат щось важить. Зрозуміло?
Та, кажу вам, тепер я дав би старому Брехемові спокій. Він старався як тільки міг, хоч і надаремне. Я йому подобався, і він мені теж, ось чому, коли б ми десь зустрілися, я поставив би йому пінту пива, щоб у нього не так скреготало в горлянці. Подумайте лишень: я йому, а не він мені!