Вони тут-таки викликають чергового водія. «Забирай,– говорять йому,– цю наволоч, яка нам тут усе обригала, і вези його в Київський роведе, у нього там якийсь непорядок із документами».– «Ага,– відповідає водій,– ось зараз усе кину й повезу вашу наволоч виправляти документи, може, його ще в загс відвезти? Робити мені немає чого». Він щойно заступив на зміну, і робити йому справді немає чого. «Ти не вийобуйся,– говорить йому старша чергова медсестра, зміна якої якраз закінчується,– відвезеш його, і відразу назад, у нас тут ще роботи море».– «Ну да,– огризається водій,– чорне море». І, гидливо взявши під руку ослаблого та деморалізованого Собаку, веде його вниз, відчиняє задні дверцята «швидкої»: «Залізай,– каже Собаці,– сідай он на ноші, а краще ляж, а то впадеш на повороті, розіб’єш скло яке-небудь, або поріжешся, або фарбу перевернеш».– «Яку фарбу?»– перепитує Собака. «Яку-небудь,– відповідає водій,– лягай-но».– «Може, я посиджу?»– боязко питає Собака. «Ти тільки не вийобуйся»,– говорить йому водій і сідає за кермо. Собака пробує лягти, але йому відразу ж стає погано, і він починає ригати— на ноші, на стіни, на якусь фарбу, ну, ви розумієте. Водій у відчаї гальмує, біжить до задніх дверей, відчиняє їх, отримує свою порцію його ригачок, і викидає напівохололого Собаку на вранішній харківський асфальт, і, вже лаючись на чому світ стоїть, повертається назад до лікарні, де на нього, якщо сказати по правді, ніхто особливо й не чекає.
Вступ № 2
– Знаєте, що найгірше,– я не знав, що їх там двоє. Одна на балконі була.
– Ну.
– Ну, я зайшов, а вона там одна. Я ж не знав, розумієте? І вона лежить майже повністю роздягнена, там якісь трусики, бюстгальтери.
– Що— кілька бюстгальтерів?
– Ні, ну, просто різна білизна.
– Як це?
– Ну, різного кольору все, розумієте?
– Навіть говорити про це не хочу.
– Я ж кажу. Я взагалі не люблю білизну. Жіночу, мається на увазі.
– Ну, ясно.
– Коротше, я бачу, вона вгашена, ну, теж починаю роздягатися. А я ж не знав, що вони вже зранку. Вони там, значить, спочатку наковтались якоїсь гидоти, а потім водярою залили, уявляєте? Суки п’яні. А я стою, і в мене ерекція.
– Нічого собі.
– А тут ця сука з балкона виходить, ну друга. Лякається, звичайно.
– Ясно…
– Та, що в кімнаті, нічого, уже звикла, мабуть.
– До чого?
– До мене. Вона мене такого вже бачила, ну, з ерекцією.
– Завал.
– Я ж кажу. А та, котра на балконі, уже вгашена, ви розумієте, вони зранку пили, суки. Я жінкам узагалі заборонив би пити. Ви розумієте, про що я?
– Да, баби. У мене сусід є, так він зранку виходить і бере літри два водяри.
– Два літри?
– Серйозно.
– Про це навіть думати неприємно.
– Я його питаю— на хуя тобі, мужик, два літри? Ти ж не вип’єш. А він знаєте, що каже?
– Що?
– Я, каже, коли вип’ю, ну, там перший пузир, уже боюсь кудись виходити. А випити хочу, не можу зупинитись.
– Серйозно?
– А хулі він боїться?
– Ну, не знаю, страшно йому. Стрьом починається від водяри. А випити хочеться. Ну, він і бере відразу два літри. Сидить і квасить.
– Ну, зажди, роздушить він пузир, роздушить другий, та хрін із ним— вип’є він усе. А далі?
– Що— далі?
– Ну, випити ж і далі хочеться?
– Хочеться.
– Але вийти ж страшно?
– Ні, ні фіга, там, розумієте, така система— він коли випиває свої два літри…
– Два літри!
– …ну, два літри, його перемикає, і йому вже не страшно.
– Серйозно?
– Я сам бачив.
– Ну, а як йому?
– Що значить— як?
– Ну, як йому, якщо не страшно?
– Йому похуй.
– І що?
– Ну, і він далі валить за водярою. Падає, а йде.
– Да…
– Ну, ще б. А ти кажеш— ерекція.
– Що ерекція?
– Ти кажеш— ерекція.
– Ну, ерекція.
– І що?