До нас приєднався ще Цербо, який, пожерши щурів, набув свого звичайного виду й розміру і весело гавчав.
Зевс говорив коровам:
— Хроби перетворились на чудове добриво. Тепер на полях виросте соковита молода трава — смакуйте нею, давайте молоко і живіть весело й довго!..
Худібка мукала схвально, теленькала дзвониками на шиях та рушила полями до затишних ферм, де ніхто не робитиме з неї ковбасу.
Ми знов опинилися у фортеці, де тривала роздача щасливих квитків, і раптом у натовпі помітили капітана-генерала Перелюба і з ним — Великого Боса! Вони мали вже повні жмені білетів і хапали ще…
Невідомо звідки на майдані перед шатром театру з’явились вуличні актори, жонглери та клоуни. Щасливі квитки нарешті вичерпалися, і всі мешканці фортеці та гості гуртом перемістились до артистів, оточивши їх.
Жонґлер вправно ловив палаючі смолоскипи, актори ставили віршовані веселі сценки, акробати стрибали одне на одного й виробляли вигадливі кульбіти, а клоуни — веселий та сумний — смішили публіку.
— Послухай, Жорику, — плаксиво казав веселому рудому сумний білий клоун з великою намальованою на щоці сльозою. — Уже ж п’ята година!.. Який жах!..
— Чого ти, Балабахо! — дивувався й вигукував рудий. — Ти боїшся п’ятої години?!..
— Ну, так, — похнюплено кривився сумний Балабаха. — Це час віддавати дарунки.
— А! — підстрибнув веселий клоун. — Хіба можна забути!.. Справді!.. П’ята година — це час роздавати дарунки всім-всім!.. — і він підскочив до натовпу і висмикнув з нього знайомих нам повій, запитуючи: — А де ваші квитки?..
— А от… І вот, — мовили повії, кокетуючи й показуючи лотерейні білети.
— Ким ви хотіли б стати? — не вгавав рудий клоун. Повії всміхнулись, знизали плечима, і молодша мовила:
— Міліціянтками.
— О! Як чудово!! — заволав клоун. — Гаразд!.. Зараз, одну хвилинку!.. — і він пірнув знов у натовп глядачів і виволік звідтам капітана-генерала Перелюба. Той був уже не в камуфляжі, а в цивільному, страшенно переляканий і нервово озирався.
— Ваш квиточок, будь ласка, — ввічливо попросив клоун, і Перелюб тремтячою рукою дістав з кишені одразу кілька.
— А, то ви багач! — гукнув артист. — Ви можете замовити в нас будь-яке своє бажання! І ми неодмінно його виконаємо! Як вас звати?..
Капітан-генерал у відповідь лише витріщив очі й заекав. Глядачі засміялися.
Зненацька Перелюб упав перед клоуном навколішки та заголосив навзрид:
— Я втертися в довіру до нього хотів, я спеціально терпів приниження, збирав матеріали, шоб його посадити — цього бандита, цього нелюда!.. Не вбивайте!.. Пожалійте мене!..
Веселий клоун здивувався й заговорив уже іншим голосом:
— Ніхто вас і не думав убивати. Ми прагнемо лише виконати ваше бажання, оскільки ви узяли свій щасливий квиток. Та пам’ятайте, що кожен за своїм квитком отримує лиш те, на що заслуговує…
Тут бруківка під Перелюбом провалилася, і він на мить зник під землею і вистрибнув знов, але в новому образі. Його одяг кудись зник, а натомість капітан-генерал був вбраний в сітчасті колготи, червону міні-спідницю, а груди його стягував чорний блискучий бюстгальтер. Губи Перелюба були намальовані помадою, і все обличчя капітана зазнало макіяжу і, слід сказати, Перелюб міг би стати цікавою жінкою.
— От і перший подарунок віддали! — опустив руки сумний білий клоун, а з трубочок за його вухами забризкали, імітуючи сльози, цівки води. — Такий шматок щастя!.. Я заздрю цьому чоловікові!..
— І є чому заздрити! — жваво відгукнувся клоун-веселун, підстрибом оббігаючи шокованого Перелюба. — Цей пан набув вигляду, що відповідає його внутрішній сутності!
— А він брав у людей гроші й робив те, що ті люди захочуть, — прикривши долонею рота, став жалітися глядачам сумний клоун. — І при цьому порушував закон, тобто, продавав свою совість так само, як, наприклад, повія продає тіло!
— Ти нудний, Балабахо! — рудий клоун наступив сумному на кінчик довжелезного черевика, від чого цівки сліз у того перетворились на справжні водоспади. — Людина щойно стала щасливою!.. Знайшла себе!.. І цей пан, як і раніше, їздитиме на чудовому гуркітливому «бобику» на виклики, але тепер він не заарештовуватиме й не каратиме людей, а буде робити спраглих щасливими!
— І я не сидітиму більше в нудному міліційному кабінеті? — раптом засяяв Перелюб. — Не заповнюватиму цих проклятущих офіційних папірців? Не розслідуватиму безнадійно довго справи?..
— Так! Так! — загукали клоуни, плескаючи Перелюба по плечах. — І брехати буде не слід, і замолювати гріхи — теж!.. І напиватися за компанію до свинячого рохкання — і поготів!!..