— Ти пам'ятаєш ті сотні і сотні солдатів, що розташувалися на підходах до плато, яких ми бачили, коли йшли сюди? — Запитала Сестра Юлії.
Келен знову кивнула.
— Так от, якщо ти ще раз не послухаєшся мене, тоді я переламаю тобі всі кістки і змушу пережити агонію тисячі смертей, а потім вилікую тебе, але тільки лише для того, щоб продати тим солдатам як казарменну повію. І ти проведеш решту свого життя там, переходячи з рук в руки, а всім буде наплювати на тебе.
Келен знала, що Сестра Юлія ніколи не говорить порожні погрози. Вона була безжальна. Келен, схлипнувши, відвела очі, не в силах витримати вивчаючий погляд Сестри.
Сестра Юлія піймала підборіддя Келен і знову повернула її обличчя до себе. — Ти впевнена, що зрозуміла, яка буде ціна, якщо ти підведеш мене ще раз?
Келен спробувала кивнути.
Вона відчула, що сила, яка пришпилювала її до стіни, ослабла. Вона звалилася на коліна, задихаючись від пекучого болю по всій лівій стороні її голови. Вона не знала, зламані чи ні її кістки, але їй здавалося що так.
— Що тут відбувається. — Запитав солдат.
Сестра Юлія і Тові розвернулися і посміхнулися чоловікові. Він глянув на Келен і спохмурнів. Вона з благанням дивилася на нього, сподіваючись на порятунок від цих монстрів. Чоловік підняв погляд на Сестер, відкривши рот, щоб сказати щось, але нічого не відбулося. Він перевів очі з усміхненої Сестри Юлії на Сестру Тові і посміхнувся сам.
— Все в порядку, дами?
— О, так, — з легким смішком вимовила сестра Тові. — Ми просто збиралися відпочити трохи, посидіти на лавці. Моя спина знову розболілася, і все. Ми говорили про те, як неприємно старіти.
— Дійсно. — Він схилив голову. — Приємного дня, пані.
Він пішов, навіть не підозрюючи більше про існування Келен. Навіть якщо він і бачив її, то забув перш, ніж зміг сказати хоч щось. Келен зрозуміла, що точно таким же чином вона забула про себе сама.
— Встати, — пролунало зверху.
Келен постаралася піднятися на ноги. Сестра Юлія знову смикнула Келен за мішок, відчинила клапан і витягла назовні зловісну чорну скриньку, загорнену в шовкове біле плаття Келен.
Вона передала згорток Сестрі Тові. — Ми занадто довго тут знаходимося і починаємо привертати зайву увагу. Візьми це і йди.
— Але це моє! — Закричала Келен, вчепившись в сукню.
Сестра Юлія з силою відштовхнула її так, що клацнули зуби. Вона розтягнулася на підлозі. Лежачи на підлозі на боці Келен підтягла до себе ноги, обхопивши голову в болісній агонії. Усюди по мармуру була розмазана кров. Її затрясло від жаху, що ця біль ніколи не скінчиться.
— Ти хочеш, щоб я пішла без тебе? — Запитала Сестра Тові, міцніше обертаючи шкатулку в білу матерію.
— Я думаю, так буде краще. Буде набагато безпечніше, якщо ця шкатулка відправиться в дорогу, поки ця жалюгідна сучка забере решту. Якщо це займе так само багато часу, як і в перший раз, я б не хотіла, щоб ми обидві стирчали тут, чекаючи, коли хтось із солдатів зверне на нас увагу. Нам не потрібна сутичка, нам потрібно вислизнути звідси якомога непомітніше.
Сестра Тові погодилася. — Мені слід почекати тебе де-небудь? Або продовжувати шлях до кінцевого пункту призначення?
— Тобі краще не зупинятися. Ми з сестрами Цецилією і Ерміною зустрінемося з тобою на шляху туди, куди нам потрібно.
Сестра Тові нависла над Келен, яка похитувалася від болю. — Гадаю, у тебе буде кілька днів в запасі, щоб подумати про те, що я зроблю з тобою, коли ми знову зустрінемося.
Келен змогла тільки видавити.
— Так, Сестра.
— Щасливої дороги, — сказала Сестра Юлія.
Коли Сестра Тові віддалилася, несучи з собою гарне плаття Келен, Сестра Юлія схопила в кулак волосся Келен і притягнула її голову до себе. Пальці Сестри вп'ялися в обличчя Келен, змушуючи її скрикнути від нового болю.
— У тебе переламані кістки, — вимовила, вивчивши її пошкодження. — Закінчи своє завдання, і я тебе вилікую. Потерпиш невдачу і це буде лише початком.
— У нас з Сестрами є ще багато інших справ, які потрібно завершити, щоб досягти мети. Як і у тебе. Якщо ти виконаєш своє завдання, ти будеш зцілена. Ми б хотіли, щоб ти була здорова, щоб могла виконувати свої обов'язки. — Сестра Юлії поблажливо поплескала його по щоці, — але мені не вдасться перейти до інших справ, поки ти не закінчиш цієї. А тепер поквапся, і принеси мені інші дві шкатулки.
У неї, звичайно ж, не було вибору. Зазнавши стільки мук, вона знала, що якщо не зробить цього, буде ще гірше. Сестра Юлія завжди показувала їй, що набагато більший біль лише очікує її. А ще Келен знала, що від Сестер немає порятунку.
Вона мріяла про можливість забути про біль, точно так як вона забула все своє життя. Здавалося, з усього життя під склепіннями її пам'яті залишилося тільки саме моторошне.
Затримавши дихання і, намагаючись не помічати пульсуючу біль, вона підтягла мішок до себе, закинула його на спину і, просунувши руку під лямки, піднялася. — Тобі краще зробити, як я кажу і принести їх обидві, — насупилася Сестра Юлії.
Келен кивнула і пішла по широкому коридору. Ніхто не помічав її. Ніби вона невидимка. Кілька людей подивилися на неї пару митей, і одразу ж забували, що бачили її.
Келен схопила бронзовий череп обома руками і потягнула на себе одну зі зміїних дверей. Вона швидко йшла по шикарних м'яких килимах, ковзаючи повз стоячих вартових, перш ніж вони могли здивуватися тому, що бачать.
Вона понеслася вгору по сходах, ігноруючи солдатів, які патрулювали зал. Деякі з них коротко поглядала на неї, немов намагаючись зберегти пам'ять про неї, перш ніж втратити всякий інтерес і повернутися до своїх занять. Келен відчувала себе привидом серед живих. Поруч, але невидимою.
Вона насилу прочинила одну з позолочених дверей настільки, щоб тільки прослизнути всередину саду. Паралізуюча біль заважала їй рухатися досить швидко. Вона тільки хотіла швидше повернутися назад до Сестер, щоб вони зцілили її. Як і раніше, в саду було тихо, немов у святилищі. Але у неї не було часу милуватися квітами і деревами. Вона зупинилася на траві, невідривно дивлячись на дві чорні скриньки, що стояли на кам'яній підставці, немов паралізована їх видом і тим, що повинна здійснити.
Вона повільно подолала відстань, що залишилася, навіть не бажаючи наближатися туди, не бажаючи робити те, що повинна. Але сильна розламуюча біль в голові змушувала її рухатися.
Зупинившись перед вівтарем, вона стягнула мішок з пліч і поклала його поруч зі скриньками. Витерла ніс тильною стороною долоні. Обережно доторкнувся до обличчя, боячись пошкодити його ще сильніше, і одночасно бажаючи полегшити пульсуючий біль. Чіпляючись за зникаючу свідомість, вона відчула під пальцями щось гостре. Келен не знала, чи був це уламок прута Сестри Юлії чи зламана кістка. Їй стало погано і ледь не знудило.
Знаючи, що у неї не так багато часу, вона схопилася однією рукою за живіт, другою стала розв'язувати шкіряні ремені, які притримували ковдри в глибині її мішка. Її пальці були мокрими від крові, що робило завдання набагато більш складним. Їй довелося пустити в хід і другу руку. Коли, нарешті, з вузлами було покінчено, вона обережно розгорнула ковдру, взяла те, що лежало всередині, і поставила на кам'яну плиту, щоб звільнити місце для огидних чорних скриньок. Вона схлипнула, намагаючись не думати про те, що залишає.
Келен змусила себе загорнути дві залишені шкатулки в ковдру. Коли закінчила, то зав'язала ремені, щоб бути впевненою, що шкатулки не випадуть. Покінчивши з цим, вона знову закинула мішок собі на спину і безсило попрямувала по сирій землі до виходу з величезного внутрішнього саду.
Коли вона пройшла трохи, то зупинилася і повернулася, дивлячись крізь сльози назад, на те, що вона залишила на кам'яній плиті замість шкатулок.
Це було найдорожчим, що у неї було.