Горда постать Сильної Духом височіла перед ним, сяюча в золотому світлі вечірнього сонця. Він поклав руку на холодний гладкий камінь для підтримки. Він ледве міг витримати біль, яку відчував у той момент.
Коли Кара підійшла ближче, він зазирнув у її блакитні очі — Ти теж в це віриш? У те, що я придумав, як Келен побили, і ми з тобою піклувалися про неї? Ця статуя ні про що тобі не нагадує? Не допомагає згадати хоч щось?
Кара глянула на німу статую — Тепер, коли Ви сказали, лорд Рал, я пам'ятаю, як знайшла те дерево. Я пам'ятаю, як Ви посміхнулися мені, коли я показала його Вам. Я пам'ятаю, як Ви були задоволені мною. Я також пам'ятаю історії, які Ви розповідали мені, вирізаючи, і я пам'ятаю, як Ви слухали мої історії. Але тим літом ви багато чого вирізали з дерева.
— Того літа, перш ніж Ніккі не прийшла і не забрала мене, — додав він.
— Так.
— І якщо я тільки вигадую, і Келен не існує, тоді як Ніккі вдалося захопити мене і забрати з собою, якщо ти була там, щоб захищати мене?
Кара замовкла і відступила назад, приголомшена тоном, яким було задане питання. — Вона використала магію.
— Магію. Морд-Сіт ловлять і обертають магію на ворога, пригадуєш? Весь сенс їхнього існування — це захистити лорда Рала від тих, хто може за допомогою магії завдати йому шкоди. У день, коли Ніккі з'явилася, вона мала намір заподіяти мені шкоду. Ти була там. Чому ти не зупинила її?
Жах повільно заповзав в очі Кари. — Тому що я підвела Вас. Я повинна була зупинити її, але не змогла. Не проходить і дня, коли я не думаю, що Ви покараєте мене за те, що я не справляюся зі своїм обов'язком захищати Вас. — Її обличчя на тлі світлого волосся стало зовсім червоним, коли це несподіване зізнання вирвалося назовні. — Я підвела Вас, і тому Ніккі вдалося захопити і забрати Вас майже на рік, і все через мене. Якби це був Ваш батько, і я допустила таку помилку, він би стратив мене, але тільки після того, як змусив би молити про смерть до хрипоти. І він був би правий, зробивши це, бо я не заслуговую меншого. Я підвела вас.
Річард приголомшено дивився на неї. — Кара… це не було твоєю помилкою. У цьому вся суть мого питання. Ти повинна пам'ятати, що не могла нічого зробити, щоб зупинити Ніккі.
Кулаки Кари стиснулися. — Я повинна була, але не зробила. Я підвела Вас.
— Кара, це не так. Ніккі наклала закляття на Келен. Якби хтось із нас спробував зупинити її, Ніккі б убила Келен.
— Що? — Вигукнула Ніккі. — Про що ти говориш?
— Ти захопила Келен заклинанням. Це заклинання зв'язало тебе і Келен і контролювала його тільки ти. Якби я не пішов з тобою, ти могла б убити Келен в будь-який час просто однією думкою. Це основна причина того, чому ні Кара, ні я не змогли нічого зробити.
Ніккі доторкнулася руками до губ. — І що за заклинання я використовувала, щоб зробити це?
— Материнське закляття.
Ніккі обдарувала його порожнім поглядом — Що?
— Материнське закляття. Воно створило певний зв'язок, і що б не відбувалося з тобою, те ж саме відбувалося з Келен. Якби Кара чи я поранили тебе чи вбили, та ж сама доля спіткала б Келен. Це було безнадійно. Я повинен був робити те, що ти хочеш. Я повинен був йти з тобою, інакше Келен би померла. Я повинен був робити все, чого б ти не побажала, інакше ти відняла б у неї життя через зв'язок цього заклинання. Я повинен був бути впевнений, що з тобою нічого не станеться, бо те ж саме сталося б з Келен.
Ніккі недовірливо похитала головою, і нічого не коментуючи, відвернулася до пагорбів за статуєю.
— Це була не твоя вина, Кара. — Він підняв її голову за підборіддя, щоб її вологі очі дивилися на нього. — Ніхто з нас не міг нічого вдіяти. Ти не підводила мене.
— Невже Ви думаєте, що я б повірила Вам? Невже Ви думаєте, що я б повірила, якби це було правдою?
— Якщо ти не пам'ятаєш, що все розказане мною дійсно відбулося, — сказав Річард, — тоді як, по-твоєму, думаєш, Ніккі вдалося захопити мене?
— Вона використовувала магію.
— Яку магію?
— Я не знаю, яка це була магія, я не експерт по тому, як діє магія. Вона просто використовувала магію, і все.
Він повернувся до Ніккі. — Яку магію? Як ти захопила мене? Яке заклинання ти використовувала? Чому я не зупинив тебе? Чому Кара не зупинила тебе?
— Річард, це було… коли? Більше року тому? Я не пам'ятаю точно, що за заклинання я використовувала в той день, щоб зловити тебе. Це було не так вже й складно. Ти не вмієш контролювати свій дар або захищатися проти когось, хто використовує магію. Я могла зв'язати тебе магією і укласти на спину, навіть не спітнівши.
— Тоді чому ж Кара не спробувала зупинити тебе?
— Тому. — Ніккі в досаді махнула рукою, через те, що їй доводиться згадувати дратівливі її деталі. — Я контролювала тебе, і вона знала, що якщо б зробила хоч один рух, я б вбила тебе першою. Тут немає нічого складного.
— Це так, — відповіла Кара. — Ніккі зачаклувала Вас, як я і сказала. Я не могла нічого зробити, тому що вона б атакувала Вас. Якби вона направила свій дар на мене, я б обернула її силу проти неї, але замість цього, вона повернула дар на Вас, так що я не могла нічого вдіяти.
Річард пальцем витер з лоба піт. — Тебе вчили вбивати голими руками. Чому ж ти не запустила хоча б камінь їй в голову?
— Я б поранила тебе, — відповіла Ніккі за Кару, — або… можливо вбила б, навіть якби мені тільки здалося, що вона намагається зробити щось.
— І тоді Кара б зловила тебе, — нагадав Річард чаклунки.
— Але в той час я не хотіла жити — мені просто було все одно. Ти знаєш.
Річард знав, що велика частина цього було правдою. Тоді — правдою. Ніккі не цінувала життя, ніяке. Навіть своє власне. Це робило її особливо небезпечною.
— Моєю помилкою було не напасти на Ніккі, поки вона не схопила Вас — сказала Кара. — Якби я змусила її направити на мене магію, я б зловила її. Це те, для чого Морд-Сіт були створені. Але я підвела Вас.
— Ти не могла, — відповіла Ніккі. Я застала вас обох зненацька. Ти не зазнала невдачі, Кара. Іноді просто немає шансів для успіху. Іноді просто немає рішення. Для вас обох це була саме така ситуація. Я контролювала все.
«Це безнадійно». — подумав Річард. Кожного разу, коли він заганяв їх у кут, вони без зусиль вислизали.
Річард простягнув руку до гладкого мармуру, в той час як його розум стрімко перебирав варіанти, намагаючись зрозуміти, що ж могло статися, що могло змусити їх забути. Він розумів, що, можливо, зможе усунути проблему, якщо дізнається, що її викликало.
І потім раптом, щось, якась думка про те, що він розповідав їм в курені пару ночей назад, несподівано спалахнула в голові.
14
Річард клацнув пальцями.
— Магія. Точно. Пам'ятаєте, я казав вам, що Келен прийшла в Хартленд, де я жив, щоб знайти Першого Чарівника?
— Ну і що з того? — Запитала Ніккі.
— Келен шукала Першого Чарівника, тому що Зедд покинув Серединні Землі ще до мого народження. Даркен Рал згвалтував мою матір, і Зедд хотів відвезти її кудись, де вона буде в безпеці.
Кара підозріло підвела брову. — Зовсім як Ви, коли розповідали про те, що забрали цю жінку, свою дружину, в ті далекі гори, щоб забезпечити їй безпеку, після того, як на неї напали?
— Ну так, це схоже, тільки…
— Ти що не розумієш, що робиш, Річард? — Вигукнула Ніккі. — Ти згадуєш те, що колись чув і вкладаєш це в свій сон. Бачиш загальну нитку цих двох історій? Це абсолютно звичайно явище, коли люди сплять. Думки повертаються до того, що вони знають або чули.
— Ні, це не те. Просто вислухайте мене.
Ніккі поступилася, кивнувши, але вона зціпила руки замком за спиною і підняла підборіддя, подібно непохитній вчительці, яка розмовляє з упертим учнем.
— Я думаю, тут є схожість, — нарешті поступився Річард, відчуваючи себе ніяково під всезнаючим поглядом Нікі, — але в певному сенсі, в цьому сама суть. Бачиш, так само, як я залишив спроби врятувати людей, які вірили в брехню Імперського Ордена, Зедд, коли йому набридло сперечатися з Радою Серединних Земель, просто пішов. Різниця в тому, що Зедд пішов, залишивши їх самих розбиратися з наслідками того, що вони накоїли. Він не хотів, аби хтось із них зміг прийти до нього, просячи про допомогу, щоб чарівник врятував їх від бід, винуватцями яких були вони самі. Коли він залишив Серединні Землі і пішов у Вестланд, то приховав свої сліди за допомогою магії, щоб ніхто не міг його пригадати.