Річард поклав руку на груди — Я був простим лісовим провідником, коли зрозумів, що повинен прийняти кинутий мені виклик. Я теж не хотів боротися із наступаючим злом, на перший погляд — нездоланним. Але одна мудра жінка — жінка, за образом якої була створена ця статуя — показала мені, що я повинен це зробити. Я нітрохи не краще, не сильніше вас. Я всього лише людина, яка прийшла до розуміння необхідності безкомпромісного протистояння тиранії. Я зробив цей вибір тому, що не хотів жити в страху, я хотів прожити своє власне життя.
Люди Нового Світу на півночі б'ються і гинуть щодня. Вони такі ж прості люди, як і ви. Ніхто з них не хоче воювати але вони повинні, інакше неодмінно загинуть. Їх сьогоднішня доля — це ваша доля завтра. Вони не можуть наодинці продовжувати опір, вірніше, поодинці вони можуть воювати і воюють, але у них немає надії на перемогу, якщо їх ніхто не підтримає. Коли прийде ваш час, та ж доля спіткає і вас. Вони потребують вашої допомоги, допомоги людей вільного світу, щоб разом боротися з тими, хто хоче принести темні віки рабства всьому світу.
Чоловік, що стояв поруч, вимовив.
— Але чи не кажете ви те ж саме, що і Орден, що ми повинні пожертвувати собою для блага всього людства?
Річард посміхнувся, почувши питання.
— Ті, хто хоче нав'язати ідею вищого блага, насправді ненавидять його. Направити меч проти Імперського Ордена було в моїх власних інтересах. Я вважаю, кожному слід вступити в битву, битися будь-яким способом, щоб здійснити нашу загальну мету, і це в ваших інтересах, і в інтересах тих, хто вам дорогий. Я не закликаю вас боротися за найбільше благо для всього людства, але хочу, щоб ви побачили, що це битва за ваші власні життя.
Ніколи й не думайте навіть, що егоїзм є зло. Егоїзм — це спосіб виживання. Егоїзм — це суть життя.
У ваших же інтересах погодитися з моєю пропозицією, повстати і стерти Орден з лиця землі. Тільки тоді ви станете по-справжньому вільні.
Весь Старий Світ дивиться на вас.
У гаснучому світлі Річард всюди бачив темні постаті людей. Його заспокоювало те, що багато хто з них кивали.
Віктор обвів натовп очима, перш ніж обернутися до Річарда.
— Я думаю, ми зрозуміли, лорд Рал. Я зроблю все, що зможу, щоб довести справу до кінця.
Річард з Віктором обмінялися рукостисканнями, в той час як юрба вибухнула схвальними вигуками. Нарешті, коли люди по всій Площі Свободи почали обговорювати між собою, як вирішити завдання, Річард розвернувся, щоб переговорити з Ніккі. Кара слідувала за ним по п'ятах.
— Річард, я розумію цінність того, що ти зараз зробив, але ці люди все ще потребують тебе…
— Ніккі, — перервав він, — я повинен виїхати вранці. Кара їде зі мною. Я не збираюся давати тобі вказівки, але думаю, буде краще тобі залишитися тут і допомогти цим людям. Поки вони стикалися тільки з солдатами, але, скоро їм доведеться зіткнутися лицем до лиця з чарівником. Ти набагато краще за мене знаєш, як зустріти подібну загрозу. Ти можеш надати цим людям неоціненну допомогу.
Вона довго дивилася в його очі, перш ніж кинула погляд на юрбу неподалік від нього й на сходинках.
— Мені потрібно бути поряд з тобою, — стримано сказало вона, але для нього це все одно пролунало як прохання.
— Як я вже сказав, це твоє життя, і я не збираюся вказувати тобі як поступати, також як не хочу, щоб ти говорила мені, що маю робити я.
— Ти повинен залишитися і допомогти, — сказала вона. Відвівши очі, вона подивилася в іншу сторону. — Але це твоє життя, і ти вправі робити те, що вважаєш за потрібне. Крім усього іншого, ти ж ще й Шукач. — Вона знову подивилася на чоловіків, які обступили Віктора і обговорювали свої плани. — Ці люди не можуть зараз поки висловити свої заперечення на те, що ти їм сказав, але вони будуть думати про це, і після зіткнення з солдатами, після моторошної кривавої битви вони можуть вирішити, що більше не хочуть робити нічого.
— Швидше, я сподівався, що якщо ти залишишся і допоможеш їм перемогти цього чарівника і наступаючий загін, ти зможеш додати ваги моїм словам і переконати їх в тому, що необхідно щось робити. Багато хто з них відмінно знають, наскільки ти обізнана про природу Ордена. Твої знання підтримають їх, особливо якщо ти допоможеш їм врятувати місто і зберегти сім'ї в безпеці. — Річард чекав, поки вона знову не подивиться на нього, перш ніж продовжити. — Після цього ти зможеш приєднатися до мене і Кари.
Склавши руки на грудях, вона оцінююче дивилася в його очі.
— Іншими словами, ти хочеш сказати, що якщо я допоможу зупинити армію Ордена, що йде сюди, щоб убити всіх цих людей, ти дозволиш мені приєднатися до тебе.
— Я пропоную те, що вважаю найбільш корисним, те, що ти можеш зробити в нашій боротьбі з Орденом. Я не наказую.
Вона знову подивилася в сторону.
— Але тобі хотілося б, щоб я зробила те, що ти пропонуєш, і залишилася, щоб допомогти цим людям.
Річард знизав плечима.
— Про це я й кажу. — Ніккі роздратовано зітхнула.
— Гаразд! Я залишуся, як ти і запропонував, і допоможу їм перемогти загрозу, що насувається, яка знаходиться в декількох днях шляху. І якщо я зроблю це: знищу військо і усуну чарівника — тоді ти дозволиш мені приєднатися?
— Я вже сказав, що так.
Нарешті, вона неохоче кивнула.
— Я згодна.
Річард обернувся. — Іцхак? — Чоловік поспішив наблизитися.
— Так?
— Мені потрібно шість коней.
— Шість? Ви візьмете із собою когось ще?
— Ні, тільки Кара і я. Нам будуть потрібні свіжі коні, а так ми зможемо міняти їх, щоб пересуватися швидше. Нам потрібні верхові коні, не тягачі з ваших возів. А також провізія, — додав Річард.
— Швидкі коні… — Іцхак підняв свого капелюха і тією ж рукою подряпав потилицю. Він підняв очі. — Коли?
— Мені потрібно виїхати, як тільки стане досить світло.
Іцхак підозріло подивився на Річарда. — Я вважаю, це піде в рахунок мого боргу тобі?
— Я хотів полегшити твою совість, щоб ти зміг повернути мені борг.
Іцхак коротко посміхнувся. — У тебе буде те, що потрібно. Про провізію я теж подбаю.
Річард поклав руку на плече Іцхака. — Спасибі, друже мій. Я ціную це. Сподіваюся, коли-небудь я зможу повернутися і перевезти візок-інший вантажів для тебе в пам'ять про минулі часи.
Лице Іцхака освітилося. — Коли ми всі будемо вільні назавжди?
Річард кивнув.
— Вільні назавжди. — Він глянув на зорі, які почали з'являтися на небі. — Ти не знаєш, якесь зручне містечко, де ми зможемо поїсти і поспати цієї ночі?
Іцхак вказав на широкий простір зі старим палацом на пагорбі, де раніше знаходилися робочі хатини. — Після того як ви виїхали, у нас тут з'явилися готелі. Люди приїжджають, щоб побачити Площу Свободи, і їм потрібні кімнати. Я теж побудував тут одне містечко і там здаються кімнати. Вони чудові. — Він підняв палець. — У мене репутація, я завжди пропоную тільки найкраще, будь це візок для транспортування товару або кімнати для стомлених мандрівників.
— У мене таке відчуття, що твій борг швидко скорочується.
Посміхаючись, Іцхак знизав плечима. — Багато людей приходять сюди подивитися на цю чудову статую. Кімнати знайти нелегко, тому вони недешеві.
— Я так і думав.
— Але ціни розумні, — наполягав Іцхак. — Дуже хороші ціни. І у мене там стайня поруч, так що я зможу привести коней, як тільки зберу їх. Я зараз же цим займусь.
— Добре. — Річард підняв свій мішок і закинув його на плече. — Принаймні, це недалеко, хоча й дорогувато.
Іцхак замахав руками.
— Зате вид на сонячний схід того вартий. — Він посміхнувся. — Але для вас, Річард, для пані Кари й пані Ніккі, це безкоштовно.
— Ні, ні. — Рішучим жестом Річард попередив будь-які заперечення. — Це тільки справедливо, що ти можеш заробити і повернути свої вкладення. Відніми з того, що ти мені заборгував. Що ж до прибутку, упевнений — ти його не упустиш.
— Прибутку?
— Звичайно, — сказав Річард, прямуючи у вказаному напрямку. — Ти можеш вкласти в діло мої гроші. Буде справедливо, якщо я скомпенсую тобі витрати. Прибуток немаленький, але це буде чесно.