Краєм ока Річард побачив Ніккі і Кару, що входили через ворота в дальньому кінці стайні. Вони обережно пробиралися між зникаючими людьми. Хотів би він знати, де пропадали ці двоє. Але оточуючі його люди все ще ставили питання, і він поки не зміг нічого з'ясувати. Ймовірно, вони хотіли дати йому час спокійно поговорити з людьми, або Кара вирішила озирнутися зовні, щоб переконатися в його безпеці. Як би там не було, він радий був бачити їх.
— Отже, ви думаєте, що щось, що ви вважаєте Звіром, щось, що зруйнувало готель Іцхака, приходило за вами? — Запитав старий по імені Енден, що стояв поруч з Річардом. У руці, якою він спирався на товстий стовп, він тримав трубку з довгим вигнутим чубуком.
Шкіра на його жорсткому обличчі, здавалося, провисла під вагою років. Через його вік і спокійну, розсудливу манеру говорити люди довірили йому першим задати турбуючі їх питання. Очікуючи відповіді Річарда, Енден затягнувся і випустив зі своєї трубки хмара ароматного диму.
— Як я вже говорив, все вказує на це, тому я допускаю таку можливість. Тому хоч воно і приходило за тільки за мною, ви розумієте, що краще мені зараз поїхати та не ризикувати, що воно повернеться і нашкодить багатьом в цьому місті.
Старий випустив люльку з рота і вказав її чубуком на Річарда.
— Ви хочете сказати, що загін Віктора загинув тому, що вони були поруч з вами?
Віктор ступив уперед.
— Послухайте, Енден, лорд Рал не винен, що його вороги намагаються вбити його. Ті ж самі люди збираються прийти сюди і вбити нас, за допомогою Звіра або без нього. Хіба ви були б винні, якби солдати Джегана, збираючись вбити вас, убили б по дорозі лорда Рала, щоб дістатися до вас? Мій загін бився проти Імперського Ордена, коли щось погубило їх. Це зло породжене Орденом. Вони боролися за мир для себе і своїх близьких, щоб всі вони могли жити у вільному та безпечному світі. Вони самі вибрали боротьбу, а не життя в рабстві.
Енден закусив мундштук трубки, його очі спокійно розглядали Віктора.
— Я всього лише хотів зрозуміти. Думаю завжди корисно знати обстановку і своїх супротивників.
Річард побачив, як люди, що зібрались навколо, кивали, погоджуючись.
— Ви маєте рацію, це розумно, — відповів він, випереджаючи занадто гарячу реакцію Віктора. — Немає нічого поганого в тому, щоб ставити питання, особливо якщо вони настільки важливі. Але і Віктор теж правий. Джеган сповнений рішучості знищити нас усіх. Я вже говорив, що Орден повинен бути зупинений, інакше ніхто з нас не зможе жити спокійно, де б ми не були.
Річард помітив Ніккі, легко ковзаючу через потік виходячих людей. Її світле волосся каскадом спадало з плечей на чорне плаття. Сукня з глибоким вирізом і шнурованим ліфом, вигідно підкреслювала її груди. Її владна постава притягувала погляди, виділяючи її, немов королеву в натовпі. Кара ж у своїй червоній шкірі виглядала королівським ескортом.
Обидві дивилися на Річарда так, немов не бачили його, щонайменше, місяць, від цього він навіть відчув себе ніяково.
Енден ляснув його по плечу, закликаючи повернутися до дійсності. Піднісши до зубів трубку, старий промовив.
— Безпечної поїздки, лорд Рал. Спасибі за все, що ви зробили для нас. Ми будемо з нетерпінням чекати вашого повернення в вільне місто Алтур-Ранг.
— Дякую, — відповів з посмішкою Річард.
Енден разом з іншими учасниками зібрання рушив до виходу. Річард розслабився, побачивши, що ці люди зрозуміли значення своєї свободи і були тверді в намірі утримати її.
Іцхак, що стояв поруч з Річардом, зауважив Ніккі і Кару і почав махати їм своїм червоним капелюхом.
— Ми тут, — покликав він. — Як ви себе почуваєте, пані Кара? Річард вже говорив, що небезпека минула, але я щасливий бачити це на власні очі.
Річард рушив слідом за Іцхаком, який рвонувся назустріч жінкам, сяючи від задоволення, що може бачити їх.
— Все прекрасно, — відповіла йому Кара. — Мені дуже шкода, що твій готель зруйнований.
Іцхак відмахнувся від її слів, ніби йшлося про щось незначне. — Це всього лише дошки і штукатурка. Дрібниця. Людей так легко не відновиш.
— В цьому ти правий, — сказала Кара, піймавши пильний погляд Річарда.
Річард бачив Джамілю, що стояла з іншого боку від проходу. Вона понуро вислухала думку Іцхака про пошкодження готелю, але нічого не сказала. Спираючись об стіну біля великих воріт, вона уважно дивилася по сторонах, тримаючи за руку маленьку дівчинку. Річард вирішив, судячи з її круглого личка, що це має бути дочка Джамі. Дівчинка так заразливо посміхнулася йому, що він не зміг не відповісти їй тим же.
— Іцхак, я вже говорив, що ти повинен неодмінно відняти вартість збитку з тих грошей, що винен мені.
Іцхак надів капелюха. — Не варто так хвилюватися. Я ж сказав, що все владнаю.
Ледь Річард зібрався відповісти, як зовні піднялася якась незрозуміла метушня. Патрульні, що чергували по ближніх вулицях, увійшли в двері, тягнучи за собою двох міцних мужчин. Один з незнайомців був коротко пострижений, а волосся іншого звисали довгими брудними пасмами. Обидва прибульці були одягнені в коричневі туніки, які носили багато хто з жителів міста.
Віктор нахилився до Ричарда і видихнув. — Це шпигуни.
Річард і сам не сумнівався щодо цього. Під туніками затриманих виднілися широкі пояси, на яких зручно носити зброю. Напевно, перш ніж наблизитися, Імперський Орден вислав вперед розвідників, щоб знати, що може їх тут очікувати. Тепер, коли вони були бранцями, вони цілком могли стати джерелами цінної інформації про майбутній напад на місто.
Незважаючи на спроби одягтися як городяни, ці двоє відрізнялися від жителів міста. Справа була навіть не в одязі, який вони носили, хоча він і був їм явно малий. Також не були вони ні занадто величезними, ні занадто м'язистими. Вся справа була в їх холоднокровній поведінці. Обидва чоловіки трималися мовчазно, лише очі були завжди в русі, чіпко оглядаючи все навколо. Вони виглядали вовками серед овець, і були настільки ж небезпечні.
Поки патрульні тягли цих двох по проходу між стійлами, Річард інстинктивно перевірив наскільки вільно клинок рухається в піхвах.
Коли один із охоронців обернувся, заарештований з довгим волоссям раптово жорстко штовхнув гомілку людини, що йшла ззаду. Охоронець скрикнув від болю і впав на землю, а затриманий накинувся на тих, хто намагався утримати його за руки, люто розкидуючи оточуючих. Кілька людей впали. Охоронці накинулися на бранця, почалася сутичка. Хтось закривавлений упав на землю, хтось перевалився назад через загородку.
Тут же пригнічений настрій у стайні змінився панікою. Жінки заверещали. Діти, бачачи, що матері кричать, теж взялися волати. Заволали старші діти. Закричали чоловіки. Охоронці вигукували накази. Безладний страх пронісся над натовпом.
Шпигун, що звільнився, знав, як поводитися з противниками, щоб створити для себе прохід в тісному просторі, так, щоб супротивник не міг скористатися чисельною перевагою. Він, регочучи, схопився на ноги.
Він тримав за волосся маленьку доньку Джамі.
У сутичці ця людина примудрилася вихопити у когось ніж і тепер притискала його до горла дівчинки. Дитина верещала від жаху. Джаміля рвонулася до дівчинки, але отримала стусана в голову. Потужний удар відкинув її вбік. Охоронець, який лежав на землі з іншого боку, теж отримав жорстокий удар ногою по голові, коли спробував наблизитися.
Річард розмірено рухався до нього. Вся його увага була зосереджена на причини загрози.
— Всі назад, — загарчала людина на людей, які близько оточили його.
Він труснув головою, щоб відкинути сальне волосся, що впало йому на обличчя. Його очі оглядали людей, що намагалися триматися подалі. Він все ще не віддихався після бійки, піт заливав його рябе обличчя.