А ще Річард був їх останньою надією.
— Добре. Але якщо він не поспішить приєднатися до нас, щоб повести армію Д'хари в останню битву, не залишиться нікого, щоб зберігати йому вірність.
Бердіна відвела докірливий погляд і рішуче рушила по коридору, який повертав наліво — туди, звідки доносився звук дзвону. — Ми — сталь проти сталі. Лорд Рал — магія проти магії. Якщо він не разом з армією, то лише тому, що повинен захищати нас усіх від темних магічних сил.
— Простодушна дурниця, — бурмотіла Верна, намагаючись не відставати від Морд-Сіт. — Куди ти? — Гукнула вона Бердіні.
— До Посвячення. Ніхто в Палаці не пропускає Посвяти.
— Бердіна, — загарчала Верна, хапаючи Бердіну за руку, — для цього в нас немає часу.
— Це — Посвята. Вона — частина наших обов'язків перед лордом ралом. Для тебе теж буде розумніше піти до посвяти, і можливо тоді ти заспокоїшся.
Верна застигла посеред величезного залу, ошелешено спостерігаючи, як Морд-Сіт гордо рушила геть. Вона ясно пам'ятала той час, коли узи з Річардом були розірвані. Це було недовго, але коли Річард покинув світ живих, захисні узи лорда Рала втратили свою силу.
У той короткий час, коли узи перестали діяти, Джеган пробрався в сни Верни, щоб заволодіти її розумом. Уоррена він теж захопив. Відчувати, що Сноходець контролює її свідомість, було жахливо, але усвідомлювати, що Уоррен так само безпорадний перед ним було ще гірше. Джеган контролював всі їх думки і вчинки. Вони більше не мали власної волі, підкоряючись тільки бажанням соноходця. Спогад про пекучий біль, яким Джеган мучив Уоррена — і її — несподівано залив очі Верни сльозами.
Швидким рухом вона з силою витерла сльози і поспішила слідом за Бердіною. У них було багато важливих справ, але намагаючись вибратися самотужки з обширного лабіринту Народного Палацу вона тільки даремно втратить час. Морд-Сіт потрібна їй, щоб показати дорогу. Якби Верна могла контролювати свій дар, вона могла б легко знайти правильний шлях, але тут, у палаці, її Хань був практично недієвим. Вона змушена була погодитися з Бердіною і тільки сподівалася, що вони не втратять дорогоцінного часу занадто багато.
Лівий коридор проходив під внутрішнім містком з балюстрадою і перилами, вирізаними з сірого мармуру з білими прожилками. Там, де чотири проходи з'єднувалися, знаходився квадратний зал під відкритим небом. У центрі була водойма, обнесена невисоким парапетом з полірованого сірого граніту. З води трохи збоку від центра стирчав величезний валун. На його вершині був встановлений дзвін, очевидно той самий, який і дзвонив, запрошуючи на Посвячення.
Через відсутній дах в приміщення потрапляв невеликий дощ, краплини якого тривожили гладку поверхню водойми. Верна помітила, що підлога в залі злегка нахилена, очевидно, щоб дощова вода стікала в каналізацію. Мокрі глиняні плити були зайвим підтвердженням того, що приміщення дійсно знаходилося під відкритим небом.
Всі присутні опустилися на коліна, повернувшись у бік каменя у водоймі. Бронзовий дзвін видавав тихий звук.
Похмурий настрій Бердіни випарувалося, коли вона побачила, що Верна йде слідом за нею. Вона посміхнулася щасливою усмішкою і зробила дуже дивну річ. Вона потягнулася і взяла Верну за руку.
— Давай підійдемо ближче до водоймища. Там живуть рибки.
— Рибки?
Посмішка Бердіни стала ширше.
— Так. Я люблю цей майданчик з рибками.
Вони впевнено пробралися між стоячими на колінах людьми і підійшли зовсім близько до води. Крізь шар води Верна розгледіла зграйку помаранчевих рибок. Навколо басейну було стільки людей, що вони ледь знайшли містечко для себе.
— Хіба не чудово? — Запитала Бердіна. В цьому місці вона знову відчувала себе маленькою дівчинкою.
Верна пильно подивилася на молоду жінку. — Це — всього лише рибки.
Бердіна спокійно опустилася на коліна на місці, що звільнилося, коли люди поруч трохи посунулися в сторону. Скосивши очі, Верна могла спостерігати, реакцію оточуючих на Морд-Сіт — від спокійного поваги до відвертого страху. Хоча ніхто з цих людей не був наляканий достатньо, щоб піти геть, їм явно не хотілося перебувати настільки близько від Бердіни. Вони були схвильовані тим, що Морд-Сіт бере участь у посвяченні, немов грішник, що кається, і в будь-який момент очікували кровопролиття.
Бердіна через плече оглянулася на Верну і схилилася вперед, спершись руками на плити підлоги. Цей побіжний погляд сказав Верні, що вона повинна зробити те ж саме. Верна бачила, що охорона спостерігає за нею. Це божевілля, вона ж аббатиса Сестер Світла, радник Річарда, одна з його найближчих друзів.
Але охороні це було невідомо.
Верна відмінно знала, що її сила в Палаці майже пропала. Це було спадкове володіння Дому Ралів. Палац був побудований у формі заклинання, розробленого, щоб збільшити силу господаря палацу і відняти, або хоча б зменшити її в інших.
Верна зітхнула і опустилася на коліна, нахиляючись вперед і спираючись на руки, так само, як інші. Вони були поруч з водоймою, але отвір у даху був того ж розміру, що й басейн, тому дощові краплі падали головним чином у воду, ніжним бризом порушуючи її гладку поверхню. Небагато бризок, які потрапляли на неї були скоріше освіжаючими, враховуючи її настрій.
— Я занадто стара для цього, — пошепки поскаржилася Верна своїй сусідці.
— Аббатиса, ти ж молода, здорова жінка, — дорікнула їй Бердіна.
Верна зітхнула. Марно міркувати, наскільки нерозумно стояти на колінах і висловлювати відданість, яку вона вже не раз доводила сотнею різних способів. Це нерозумно. Це більш ніж нерозумно. І крім того це марна трата часу.
— Магістр Рал веде нас, — вимовив натовп одночасно. Якщо слова звучали не дуже гармонійно, то тільки лише від того, що їх лоби були опущені до підлоги.
— Магістр Рал наставляє нас, — в унісон вимовляли люди.
Бердіна, схиляючись до підлоги, примудрилася все ж кинути полум'яний погляд у бік Верни. Верна закотила очі і нахилилася вперед, майже торкаючись чолом плиток підлоги.
— Магістр Рал захищає нас, — пробурмотіла вона, приєднуючись до посвячення, слова якого вона знала напам'ять і які вже говорила одного разу самому Річарду, приносячи йому присягу. — В сяйві слави твоєї — наша сила. У милосерді твоєму — наш порятунок. В мудрості твоїй — наше смирення. Все наше життя — служіння тобі. Все наше життя належить тобі.
У Верни з'явилася неприємна думка, що судячи по тому, як Річард намагається сховатися від д'харіанської армії — він зовсім не має наміру нікого захищати.
Натовп злагоджено знову почала повторювати слова Посвяти.
— Магістр Рал веде нас. Магістр Рал наставляє нас. Магістр Рал захищає нас. У сяйві слави твоєї — наша сила. У милосерді твоєму — наш порятунок. В мудрості твоїй — наше смирення. Все наше життя — служіння тобі. Все наше життя належить тобі.
Верна трохи нахилилася до Бердіни і пошепки запитала. — Скільки часу буде тривати Посвята?
Бердіна, що виглядала як справжня Морд-Сіт, немов вистрілила суворим поглядом. Вона не сказала ні слова, та в цьому й не було потреби. Верна впізнала цей погляд. Багато разів вона сама не раз зверхньо дивилася на нових вихованців, які погано себе вели або на молодих чарівників, які проявляли занадто велику впертість. Верна перевела погляд на плитки підлоги, відчуваючи себе червоніючим новачком, і м'яко, в єдиному ритмі з рештою, почала співуче повторювати знайомі слова.
— Магістр Рал веде нас. Магістр Рал наставляє нас. Магістр Рал захищає нас. У сяйві слави твоєї — наша сила. У милосерді твоєму — наш порятунок. В мудрості твоїй — наше смирення. Все наше життя — служіння тобі. Все наше життя належить тобі.
Голоси людей на майданчику зливалися в єдиний потужний хор, відлуння якого перекочувалось по коридорах Палацу.
Після погляду, яким обдарувала її Бердіна, Верна вважала за краще поки залишити при собі всі заперечення і разом з усіма вимовляла слова Посвяти.
Вона м'яко вимовляла слова, думала про те, що вони означають, і наскільки вірні вони особисто для неї. Річард змінив усе її життя. Верна завжди вважала, що головна, найважливіша місія Сестер Світла полягала в тому, щоб надівши Рада-Хань на шию обдарованого хлопчика, навчити його користуватися своїм даром. Річард зруйнував цю її бездумну віру. Він все змінив і змусив її переосмислити багато чого.