— Люба моя, — сказав містер Мікоубер, підводячи її до мене. — Тут є джентльмен на ім’я Копперфілд, який хоче відновити знайомство з тобою.
Виявилося, що краще було б помалу підготувати місіс Мікоубер до цього відкриття, бо вона зомліла, і схвильований містер Мікоубер мусив побігти до крана на задньому дворі і принести їй води. Але незабаром вона повеселішала і щиро зраділа зустрічі зі мною. Щось із півгодини ми говорили всі разом. Місіс Мікоубер розповідала, що близнюки виросли, а мастер і міс Мікоубер стали справжніми велетнями. Щоправда, дітей своїх вона мені не показала.
Містер Мікоубер дуже наполягав, щоб я лишився пообідати. Я ладен був уже погодитись, але побачив в очах місіс Мікоубер тривогу, безперечно, пов’язану з рахунками на м’ясо. Тому я послався на інше запрошення, і місіс Мікоубер негайно знову повеселішала.
Проте я заявив Тредльсові та подружжю Мікоуберів, що вони мусять призначити день, коли прийдуть пообідати до мене. Тредльс був дуже зайнятий, і довелося відкласти це на кілька днів. Домовившись, я пішов звідти.
Містер Мікоубер, під приводом показати мені короткий шлях назад, провів мене до рогу; він хотів (як він пояснив мені) по секрету сказати кілька слів старому другові.
— Мій любий Копперфілде, — сказав містер Мікоубер, — я можу й не казати вам, що в теперішніх обставинах мати під нашим дахом таку світлу голову, якою блищить — так, я наполягаю на такому вислові, блищить! — ваш друг Тредльс — невимовна втіха. Поруч з нами мешкає праля, яка виставляє на продаж у вікні своєї вітальні згорілу випічку, а напроти нас оселився поліцай, і ви можете уявити, що товариство вашого друга є джерелом радості для мене самого і для місіс Мікоубер. Я тепер, мій любий Копперфілде, продаю зерно за комісійні проценти. Це робота невдячна, — інакше кажучи, вона неприбуткова, — і наслідком були певні тимчасові труднощі. А проте я радий додати, що в мене є цілком певні перспективи покращити своє становище (не маю ще права сказати, в якому напрямку), і я вірю, що це дасть мені змогу назавжди забезпечити і себе, і вашого друга Тредльса, якого я безкорисливо люблю. Ви, може, вже готові почути, що теперішній стан здоров’я місіс Мікоубер припускає можливість певного додатку до тих запорук кохання, які… коротко кажучи, ми чекаємо на ще одну дитину. Члени сім’ї Мікоубер були такі ласкаві висловити своє незадоволення з такого стану речей. Я можу тільки зазначити, що мені це здається не їхньою справою, і що я з гнівом і з презирством заперечую їхнє право на подібні висловлювання.
Після цього містер Мікоубер знову потиснув мені руку і покинув мене.
ХІ. Містер Мікоубер кидає рукавичку
До самого того дня, коли я мав прийняти своїх давніх друзів, я живився, головним чином, образом Дори і кавою. Любов позбавила мене всякого апетиту; я радів цьому, бо насолоду від обіду я розцінював як зраду Дорі. Хоч я дуже багато ходив пішки, але це теж не додавало мені апетиту, бо вплив свіжого повітря був притамований постійними розчаруваннями. Є в мене також сумніви, засновані на гіркому досвіді того періоду мого життя, що людині, яка завжди мучиться від тісних черевиків, їжа не дає здорової втіхи. Мені здається, для бадьорої поведінки шлунку потрібен цілковитий спокій кінцівок.
Готуючись до званого обіду, я не повторив помилок свого попереднього бенкету. Я купив тільки камбалу, маленьку баранячу ногу і пиріг з голубів. Місіс Креп збунтувалася після мого першого несміливого натяку, що вона могла б усе приготувати сама, і з виглядом ображеної гідності скрикнула:
— Ні! Ні, сер! Я певна, що ви від мене цього не вимагатимете, бо ви знаєте мене і не можете припустити, щоб я робила щось невідповідне своїм почуттям.
Але нарешті ми дійшли компромісу: місіс Креп наважилася на цей подвиг з умовою, щоб я два тижні після цього обідав не вдома.
Ось тут я мушу зазначити, що тиранія, яку встановила наді мною місіс Креп, була жахлива. Ніколи в житті своєму не боявся я так будь-кого іншого. В усьому мені доводилось іти на поступки. Коли я вагався, то раптом з глибини її істоти виривалася дивна хвороба та загрожувала її життю. Коли після півдюжини несміливих спроб я нетерпляче смикав дзвоник, і вона нарешті з’являлася (хоч це й не завжди було так), то з’являлася вона з докірливим обличчям, знесилена сідала на стілець біля дверей, притискала руку до своїх нанкових грудей і негайно ставала такою хворою, що я був радий пожертвувати бренді та чим завгодно іншим, аби тільки позбутись її. Коли я протестував проти того, що мені стелять ліжко о п’ятій годині — я й досі вважаю, що це трохи незручно — то досить було одного лише руху її руки в напрямку того самого нанкового місця, і я починав мурмотіти вибачення. Коротко кажучи, я був здатен на все в рамках моралі, аби не образити місіс Креп, а вона тероризувала мене без сорому.
Для цього обіду я принагідно купив з рук пересувний столик для страв, щоб обійтися без спритного хлопця, проти якого я мав деяке упередження, бо якось у неділю вранці зустрів його на Стренді в жилеті, напрочуд схожому на мій, що зник після минулого бенкету. Дівчисько я найняв знову, але подбав, щоб вона лише виносила страви, а потім зникала з очей і влаштовувалась у передпокої, звідки б вона не турбувала гостей своїм сопінням (одна з її звичок) і не мала б фізичної можливості наступати на тарілки.
Забезпечивши всі потрібні інгредієнти для пуншу, який мав приготувати містер Мікоубер, придбавши пляшку лавандової води, дві воскові свічки, конвертик з різноманітними шпильками та подушечку для них, щоб місіс Мікоубер мала змогу завершити свій туалет за моїм туалетним столиком, наказавши затопити в спальні, щоб місіс Мікоубер було затишно і тепло, і власноруч накривши стіл скатертиною, я спокійно чекав на гостей.
Точно в призначений час всі троє моїх гостей прибули разом. Містер Мікоубер вбрав ще вищий комірець, ніж завжди, і причепив нову стрічку на свій монокль; місіс Мікоубер захопила з собою чепчик, загорнутий у світло-коричневий паперовий пакетик; Тредльс ніс цей пакетик і вів місіс Мікоубер під руку. Всім їм дуже сподобалася моя оселя. А коли я провів місіс Мікоубер до свого дзеркала, вона, побачивши зроблені мною приготування, в захваті покликала містера Мікоубера зайти і подивитися:
— Мій любий Копперфілде, — сказав містер Мікоубер, — занадто розкішно! Таке життя нагадує мені той період, коли сам я перебував у неодруженому стані, а місіс Мікоубер ще не була запрошена принести жертву на олтар Гіменея[20].
— Він має на увазі, що це він мене запросив, містере Копперфілд, — лукаво зауважила місіс Мікоубер. — За інших він не може відповідати.
— Люба моя, — з раптовою серйозністю відказав містер Мікоубер, — я не маю ніякого бажання відповідати за інших. Я занадто добре знаю, що, призначивши тебе мені, невблаганна доля призначила тебе людині, якій судилося, після запеклої боротьби, впасти, нарешті, жертвою фінансових труднощів найскладнішого роду. Я розумію твій натяк, серце моє. Я шкодую про це, але я можу стерпіти твій докір.
— Мікоубере! — вигукнула місіс Мікоубер, зайшовшись плачем. — Хіба ж я це заслужила? Я ще ніколи не покидала тебе і ніколи не покину! О, Мікоубере!
— Кохана моя, — сказав містер Мікоубер, дуже зворушений, — сподіваюся, що ти, як і найдавніший випробуваний наш друг Копперфілд, пробачиш хвилинний зойк враженої душі, зворушеної нещодавньою сутичкою з улюбленцем влади... інакше кажучи, з грубим контролером водопроводу. I я певен, що такий порив ображеної душі викличе у вас співчуття, а не осуд.
По цій мові містер Мікоубер обійняв місіс Мікоубер і потиснув мою руку; з його невиразного натяку мені лишилося тільки здогадатися, що сьогодні вранці їм закрили воду, бо вони не сплатили рахунки водопостачальної компанії.
Щоб відвернути містера Мікоубера від цих сумних думок, я повідомив, що сподіваюся на його допомогу в приготуванні пуншу, і відвів його до тарілки з лимонами. Відчай його миттю минувся. Ніколи не бачив я, щоб людина могла так тішитись ароматом лимона і цукру, запахом рому, парою гарячої води. Любо було дивитись, як сяє його обличчя у тонкій хмарі цих випарів, як він змішує, смакує, переливає і куштує з таким виглядом, ніби готує не пунш, а щастя всієї своєї сім'ї аж до наступних поколінь. Не знаю, що саме вплинуло на місіс Мікоубер: чепчик, лавандова вода, шпильки, вогонь каміна чи воскові свічки, але вийшовши з моєї спальні, вона явно покращала. А весела була ця чудова жінка, мов жайворонок.