Щодо популярності Сенеки, то тут чимало заважила й приваблива в усі часи афористичність вислову, де так щасливо поєднались живлена й еллінськими джерелами глибока думка — і риторична майстерність Сенеки, який, перейнявши усі секрети блискучого письма представників золотого віку римської літератури виробив свій, «новий», стиль. На противагу розлогій, бездоганно вибудованій класичній фразі Ціцерона, у Сенеки — стислі, емоційно насичені фрази-сентенції, якими автор любить підсумовувати свої міркування, даючи їм, сказати б, «ударну» кінцівку, змушує читача замислитися, подивуватися. Парадокс, антитеза, оксиморон — ось ті засоби, якими Сенека прагне «достукатися» до читача, вирвати його з-під гніту усталених, але хибних думок (opiniones), скажімо, — про насолоди: «Справжня насолода — це зневага до насолод» (Щасл., IV); про цю ж таки думку загалу: «Найгірший довід — це довід юрби» (Щасл., II); про «заразливість» пороків: «Ніхто не хибить лише для себе — стає причиною і творцем пороків когось іншого» (Щасл. І); про сенс дозвілля, життя загалом: «Лише дозвільні мають час для мудрості, лише вони живуть» (Коротк. XIV); про тривалість життя: «Життя, якщо вмієш з нього користати, — довге» (Коротк. II); про щастя: «Дошукуюся, чим є щастя людини, а не черева, що значно місткіше у худоби й диких звірів» (Щасл. IX) тощо.
Саме така, втілена у відточені фрази, легка для запам’ятовування мудрість і була чи не найважливішим фактором популярності творів Сенеки у Європі. Так і в нас перше знайомство читача з філософською думкою римського стоїка сягає, вочевидь, початків XIII ст., коли на Русі стає відомою укладена ще в XI ст. у Візантії антологія афоризмів під назвою «Бчела». Вже самим заголовком цей збірник завдячує, мабуть, авторові «Моральних листів», де читаємо: «Ми повинні, як-то мовиться, наслідувати бджіл, які облітають поля в пошуках медоносних трав» (LXXXIV, 3). У «Бчелі» знаходимо, зокрема, складені в дусі римського стоїцизму сентенції про багатство та вбогість, які згодом використовуватиме у своїх творах Г. Сковорода.
Подальша популяризація засад стоїчної доктрини пов’язана з діяльністю українських гуманістів XIV—XVI ст., які навчались, а потім викладали у різних краях Європи (Юрій Дрогобич, Павло Русин із Кросна, Є. Оріховський-Роксолан та ін.)[6].
Поширенню ідей стоїцизму в Європі, передусім у Речі Посполитій, до складу якого входила й Україна, особливо прислужився видатний представник ренесансового стоїцизму (неостоїцизму) фламандський гуманіст, філолог і філософ Юст Ліпсій (1547—1606 рр.). Він не тільки писав оригінальні, присвячені проблемам стоїчної філософії праці (зокрема, «Про стійкість»), а й видавав класиків цього філософського напрямку, передовсім твори Сенеки.
Велику увагу етиці стоїків та епікурейців приділяли у вчених колах відомої в Європі Замойської академії, де студіювали українці: К. Сакович, С. Косів, І. Трофимович-Козловський, Й. Кононович-Горбацький та ін. Приміром, К. Сакович у своєму відомому творі «На жалосний потреб зацного рицера Петра Конашевича Сагайдачного…», покликаючись на Сенеку, говорить про сердечність у дружбі, коли розділяємо з приятелем і радість, і горе.
Помітна роль у формуванні гуманістичного світогляду, передусім на основі творів Ціцерона та Сенеки, належала представникам шкіл різновірців (социніанів, антитринітаріїв та інших реформаторів), що діяли також на теренах України (XVI—XVII ст.); серед них варто згадати хоча б Ф. Социна, М. Руара, А.-Ф. Моджевського, М. Рея та ін[7].
Філософську спадщину письменника-мораліста не раз найвищою похвалою вдостоювали видатні діячі Києво-Могилянської академії[8]: вже згаданий Й. Кононович-Горбацький, І. Гізель, С. Косів, а згодом — Ф. Прокопович, С. Яворський, М. Довгалевський, М. Козачинський, Г. Кониський та ін. Цитатами із Сенеки рясніють численні тогочасні «Поетики», курси риторичного мистецтва, етики тощо.
6
Див.: Рогович М., Кирик Д. Філософія Арістотеля на Україні (XIV — перша половина XVIII ст.) // Філософська думка. — 1978. — № 6. — С. 97.
7
Див.: Studia nad arianizmem. — Warszawa, 1959; Ziomek J. Renesans. — Warszawa, 1973. — S. 129—197; Паславський I. З історії розвитку філософських ідей на Україні в кінці XVI — першій третині XVII ст. — К., 1984.
8
Див.: Захара И. Философское наследие Сенеки в Киево-Могилянской академии. Отечественная философская мысль XI—XVIII вв. и греческая культура. — К., 1991.