Бог сказав про Ізраїль: “Я насадив тебе, як виноградину добірну, усю з найліпшого насіння; як же це ти перетворилась на дикий паросток лози, Мені чужої?” (Єремії 2:21). “Ізраїль — буйний виноград, що родить подібне собі” (Осії 10:1).
“Отож, мешканці Єрусалиму й мужі Юдеї, розсудіть між Мною та Моїм виноградником! Що ще Я мав був учинити виноградникові Моєму, а не вчинив? Чому, коли Я сподівався, що вродить добрі грона, він уродив лише кислі?
Отож Я вам скажу, що зроблю з Моїм виноградником: зруйную його огорожу, нехай його пустошать! Повалю його мур, нехай його топчуть! Я залишу його пусткою: не будуть його ні обрізувати, ні обкопувати більше, і виростуть на ньому будяки й тернина. Та й хмарам повелю Я не пускати більше дощу на нього. Виноградник Господа сил — то дім Ізраїля, а мужі юдейські — любе Його садиво. І ждав Він правосуддя, — аж тут пролиття крові; ждав правди, — аж тут голосіння” (Ісаї 5:3-7). “Слабку не зміцняєте, а хворої не лікуєте, і пораненої не перев'язуєте, сполошеної не вертаєте, і заблудлої не шукаєте, але пануєте над ними силою та жорстокістю!” (Єзекіїля 34:4).
Вожді єврейського народу вважали себе надто мудрими, щоб мати потребу в настановах, надто праведними, аби потребувати спасіння, надто високошанованими, аби мати потребу в честі, що походить від Христа. Спаситель відвернувся від них і довірив іншим ті переваги, якими вони зловживали, і ту справу, якою вони знехтували. Божа слава мала бути явлена світові, а Його Слово утвердженим. Царство Христа мало бути встановлене у світі. Про Боже спасіння мали дізнатися у найвіддаленіших містах, тому учні Христа були покликані звершити саме ту роботу, якої не виконали вожді єврейського народу.
Розділ 2. Приготування дванадцятьох
Для здійснення Своєї роботи Христос не обрав учених красномовних мужів з єврейського синедріону або представників римської влади. Пройшовши повз упевнених у власній праведності єврейських учителів, Великий Трудівник обрав простих неосвічених людей, щоб вони проголошували істини, які повинні були сколихнути світ. Він мав намір навчити і підготувати їх, щоб вони могли очолити Його Церкву. Вони ж, у свою чергу, повинні були навчати інших і послати їх на проповідь Євангелія. Для успіху у виконанні дорученої справи їм необхідно було прийняти силу Святого Духа. Євангеліє мало звіщатися не людською силою чи мудрістю, а силою Божою.
Три з половиною роки учні навчалися в найбільшого з учителів, яких будь-коли знав світ. Христос особисто готував їх до Свого служіння. Щодня вони ходили і розмовляли з Ним, слухали Його слова підбадьорення, звернені до втомлених та обтяжених, бачили прояви Його сили, коли Він допомагав хворим і страждальцям. Деколи Він навчав їх, сидячи з ними на схилі гори; інколи — біля моря, або під час мандрівок. Він відкривав їм таємниці Царства Божого. Усюди, де серця були відкриті для прийняття Божественної вістки, Він викладав істини про шлях спасіння. Він не наказував учням робити ту чи іншу справу, натомість закликав їх: “Ідіть за Мною”. Він брав їх із Собою в подорожі по містах і селах, аби вони могли бачити, як Він навчає народ. Вони мандрували з Ним від одного місця до іншого. Вони ділили з Ним Його скромну трапезу; як і Він, іноді бували голодними і часто втомленими. Учні були з Ним усюди: на багатолюдних вулицях, біля озера, у безлюдній пустелі. Перед ними проходило все Його життя.
Посвячення Дванадцятьох через покладання рук було першим кроком на шляху організації Церкви, яка після вознесіння Христа мала продовжувати Його справу на землі. Про це посвячення Святе Письмо говорить: “Ісус вийшов на гору і закликав тих, кого Сам хотів, і вони прийшли до Нього. Він призначив дванадцятьох, яких назвав апостолами, аби були з Ним, і щоб посилати їх проповідувати” (Марка 3:13-14).
Яка зворушлива картина! Погляньте на Велич Неба в оточенні Дванадцятьох Його обранців! Він має намір відокремити їх на служіння. Через ці слабкі посудини, силою Свого Слова і Духа, Він бажає зробити спасіння доступним для всіх.
З великою радістю Бог і ангели спостерігали за цією сценою. Отцеві було відомо, що через цих мужів небесне світло осяватиме всіх; що слово їхнього свідчення про Його Сина буде передаватися з покоління в покоління аж до кінця часу.
Учні мали стати свідками Христа, сповіщаючи світові, що вони бачили й чули. їхнє служіння було найважливішим з усіх, до яких будь-коли були покликані люди. Воно поступалося лише служінню Самого Христа. Вони повинні були стати співпрацівниками Божими в справі спасіння людей. Подібно до дванадцятьох патріархів, котрі були представниками Ізраїлю в старозавітні часи, дванадцять апостолів є представниками євангельської Церкви.
Під час Свого земного служіння Христос почав руйнувати стіну розділення між юдеями та язичниками, проповідуючи спасіння усьому людству. Бувши юдеєм, Він вільно спілкувався з самарянами, нехтуючи звичаями, котрі встановили фарисеї щодо цього зневажуваного ними народу. Він ночував у їхніх оселях, їв разом з ними, навчав на вулицях їхніх міст.
Спаситель прагнув відкрити Своїм учням істину про зруйнування “серединної перегородки” поміж Ізраїлем та іншими народами — істину про те, що язичники є співспадкоємцями з юдеями і “співучасниками обітниці в Ісусі Христі через Євангеліє” (Ефесянам 2:14; 3:6). Ця істина частково була відкрита, коли Він винагородив віру римського сотника в Капернаумі, а також коли проповідував Євангеліє мешканцям Сихара. Вона була ще повніше розкрита під час відвідин Фінікії, де Він оздоровив доньку хананеянки. Ці досвіди допомогли учням зрозуміти, що серед тих, кого вони вважали не гідними спасіння, були душі, які прагнули світла правди.
Таким чином Христос намагався донести до свідомості учнів правду про те, що в Божому Царстві не існує територіальних меж, немає ані каст, ані аристократії; і вони повинні йти до всіх народів з вісткою про любов Спасителя. Лише згодом учні цілковито усвідомили: “Створив Він з одного весь людський рід, щоб жив по всій поверхні землі, визначивши заздалегідь окреслені пори та межі їхнього проживання, щоб шукали Бога: може, відчують Його і знайдуть, бо ж недалеко Він від кожного з нас” (Дії 17:26-27).
Ці перші учні, котрі помітно відрізнялися один від одного своїми характерами, повинні були стати вчителями для світу. Для успішного виконання роботи, до якої їх було покликано, ці мужі, котрим були властиві різні життєві нахили та звички, повинні були досягти єдності почуттів, думок і дій. Метою Христа було об'єднати їх, але щоб це могло стати реальністю, вони мали досягти єдності з Ним. Про характер роботи, здійснюваної Христом для Його учнів, свідчить Його молитва до Отця: “...щоб усі були одне, — так, як Ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі, — щоб і вони в Нас були... аби світ пізнав, що Ти Мене послав і полюбив їх, так як і Мене полюбив” (Івана 17:21, 23). Він постійно молився про те, щоб вони були освячені істиною. Він молився впевнено, знаючи, що таким було рішення Всемогутнього ще до створення світу. Йому було відомо, що Євангеліє Царства буде проповідуване всім народам на свідчення, що істина, озброєна Всемогутнім Святим Духом, переможе в боротьбі зі злом, і закривавлений прапор переможно майорітиме над Його послідовниками.
У міру того як земне служіння Христа наближалося до завершення, Він, розуміючи, що скоро повинен буде залишити Своїх учнів продовжувати Його справу без Його особистої присутності, намагався підбадьорити їх і приготувати до майбутнього. Ісус не тішив їх марними надіями. Ніби читаючи з розгорнутої книги, Він говорив їм про те, що має статися. Він знав, що скоро розлучиться з ними і залишить їх як овець серед вовків. Він усвідомлював, що вони зазнають переслідувань, що їх виганятимуть із синагог і кидатимуть у в'язниці. Знав Він і те, що за свідчення про Нього як Месію декого з них спіткає смерть. Він попередив їх про це. Ясно й виразно говорив Він, що чекає на них, аби під час прийдешніх випробувань вони могли згадати Його слова і зміцнитися у вірі в Нього як Викупителя.
Він говорив їм також слова надії й мужності. “Хай не тривожиться ваше серце, — сказав Він, — вірте в Бога і в Мене вірте. В домі Мого Отця багато осель. А якби не так, то Я сказав би вам, оскільки йду приготувати вам місце. І коли піду та приготую вам місце, то Я знову прийду і візьму вас до Себе, щоб де Я, там і ви були. А куди Я йду, ви дорогу знаєте” (Івана 14:1-4). Задля вас Я прийшов у світ, для вас Я трудився. Коли ж Я відійду, то й далі ревно працюватиму для вас. Я прийшов у світ, аби відкритися вам, щоб ви могли повірити. Я йду до Отця Мого і вашого, щоб разом з Ним працювати для вас.