Выбрать главу

Сьогодні, як і колись, Бог відкриває Свої плани через Свою Церкву на землі. Нині провісники Хреста переходять від міста до міста, від країни до країни, готуючи шлях для Другого пришестя Христа. Закон Божий звеличується. Дух Всемогутнього зворушує людські серця, і хто піддається Його впливові, ті стають свідками Бога та Його істини. У багатьох місцях посвячені особистості передають іншим світло, котре освітило їм шлях спасіння через Христа. І якщо вони дають можливість своєму світлу світити для інших, як це було з охрещеними Духом у День П'ятидесятниці, то вони отримуватимуть дедалі більшу силу Духа. Так уся земля має освітитися славою Божою.

Однак є й такі люди, котрі замість того, щоб мудро використовувати дані їм можливості, проводять час у бездіяльності, чекаючи особливого духовного пробудження, яке зробило б їх здатними з особливою силою просвіщати ближніх. Вони нехтують теперішніми обов'язками та перевагами і задовольняються тьмяним світлом своїх світильників, чекаючи того часу, коли, не докладаючи жодних зусиль зі свого боку, отримають особливе благословення, котре змінить їх і зробить придатними для служіння.

Наприкінці часу, коли Божа справа на землі буде завершуватися, ревні зусилля посвячених віруючих під керівництвом Святого Духа будуть супроводжуватися особливими ознаками Божественного благовоління. Використовуючи символ Раннього та Пізнього дощу, які випадають у країнах Сходу під час сівби та жнив, єврейські пророки провіщали надзвичайно рясне злиття духовної благодаті на Божу Церкву. Злиття Духа за днів апостолів було початком Раннього, або першого дощу, і яким же чудовим був результат! До кінця часу Дух має перебувати з істинною Церквою.

Але під кінець жнив на землі обіцяне особливе злиття духовної благодаті, котре приготує Церкву до приходу Сина Людського. Таке злиття Духа порівнюється з пізнім дощем; саме про цю додаткову силу християни повинні благати Господа жнив “часу весняного”. У відповідь “Господь чинить блискавки, і зливний дощ посилає їм”. “Він... зішле вам дощу, дощу Раннього й Пізнього” (Захарії 10:1; Йоїла 2:23).

Однак, якщо члени Божої Церкви сьогодні не матимуть живого зв'язку із Джерелом усякого духовного росту, вони не будуть готові до часу жнив. Якщо вони не потурбуються, щоб їхні каганці були приготовлені й давали світло, то вони не одержать додаткової благодаті в час особливої потреби.

Лише ті, хто постійно отримує свіжий прилив благодаті, матимуть силу, відповідну до їхніх щоденних потреб і їхньої здатності користуватися нею. Замість того щоб чекати якогось часу в майбутньому, коли внаслідок особливого злиття духовної сили вони у чудодійний спосіб стануть придатними для придбання душ, ці християни щодня упокорюються перед Богом, аби Він зробив їх посудинами для використання в Його справі. Щодня вони шукають і використовують наявні можливості для служіння, свідкуючи про Господа всюди: чи то в скромному домашньому середовищі, чи на ниві громадського служіння.

Для посвяченого працівника є чудова розрада в усвідомленні того, що навіть Христос під час Свого земного життя щодня просив у Свого Отця свіжого приливу необхідної йому благодаті; після такого спілкування з Богом Він ішов зміцнювати і благословляти інших. Подивіться на Божого Сина, Котрий схилився в молитві до Свого Отця! Хоча Він Син Божий, проте зміцнює Свою віру в молитві; спілкуючись з Небом, Він отримує силу чинити опір злу і служити людям. Як Старший Брат людського роду, Він знає потреби тих, які, хоч і підвладні немочі та живуть у світі гріха й спокуси, однак бажають служити Йому. Господь знає: послані Ним вісники — слабкі, здатні помилятися люди, однак усім, хто повністю присвячує себе на служіння Йому, Він обіцяє допомогу згори. Його власний приклад — гарантія того, що щира наполеглива молитва до Бога з вірою, що веде до цілковитої залежності від Нього та повного посвячення для Його справи, забезпечить людям допомогу Святого Духа в боротьбі з гріхом.

Кожний працівник, який наслідує приклад Христа, буде приготовлений прийняти і використати силу, котру Бог обіцяв Своїй Церкві для дозрівання жнива Землі. З дня на день, коли вісники Євангелія схиляють уранці коліна перед Господом, поновлюючи свої обітниці, Він дарує їм присутність Свого Духа з Його відроджуючою й освячуючою силою. Беручись за виконання своїх щоденних обов'язків, вони мають запевнення в тому, що невидиме посередництво Святого Духа допоможе їм стати співпрацівниками Божими.

Розділ 6. Біля воріт храму

(Підставою цього розділу є Дії 3; 4:1-31)

Учні Христа глибоко усвідомлювали власну неспроможність, а тому в покорі й молитві вони з'єднували свою слабкість з Його силою, своє неуцтво — з Його мудрістю, свою недостойність — із Його праведністю, своє убозтво — з Його невичерпним багатством. Зміцнюючись таким чином, вони, не вагаючись, долали усі перешкоди в служінні Господеві.

Невдовзі після отримання Святого Духа, після певного часу, проведеного в ревних молитвах, Петро та Йоан, йдучи до храму на богослужіння, побачили біля Гарних воріт каліку. Життя цього нещасного від народження (а він мав сорок років) було сповнене болю й страждання. Він давно мріяв побачити Ісуса, аби зцілитися, проте був практично безпомічним і перебував далеко від того місця, де трудився великий Лікар. Його благання спонукали, нарешті, декількох друзів принести каліку до воріт храму. Та прибувши туди, він дізнався, що Той, на Кому зосереджувалися усі його надії, був відданий на жорстоку смерть.

Його розчарування викликало співчуття в людей, котрі знали, як давно він очікував зцілення від Ісуса. Вони щодня приносили його до храму, щоби перехожі, зглянувшись на бідолашного, подали йому бодай невелику милостиню для задоволення насущних потреб. Коли Петро та Йоан проходили повз нього, він попросив у них милостині. Учні поставилися до нього зі співчуттям, і Петро сказав: “Подивися на нас!” Він пильно дивився на них, сподіваючись щось від них одержати. Але Петро промовив: “Срібла й золота не маю”. Коли Петро сказав про свою бідність, каліка занепав духом, проте його лице засвітилося надією, коли апостол сказав: “Але що маю, даю тобі: в Ім'я Ісуса Христа Назарянина встань і ходи!”

“І, взявши його за праву руку, підвів його. Відразу ж зміцніли його стопи й суглоби. Підскочивши, він встав і почав ходити. Тож ввійшов з ними в храм, ходив і підскакував, хвалячи Бога. І весь народ побачив, як він ходив і хвалив Бога. Коли ж дізналися, що це той, який сидів заради милостині біля Гарних воріт храму, переповнилися страхом і подивом від того, що з ним сталося. Оскільки він був біля Петра та Йоана, то збігся до них увесь здивований народ у притвор, що називається Соломоновим”.

Люди дивувалися з того, що учні здатні робити ті ж чудеса, що й Ісус. Однак перед ними стояв чоловік, який сорок років був безпорадним калікою. Тепер же він тішився своїм зціленням, маючи здорові руки й ноги, і був щасливий, що повірив в Ісуса.

Коли учні побачили здивування на обличчях людей, Петро запитав: “Чому дивитеся на нас так, наче ми своєю силою або побожністю зробили, щоб він ходив?” Він запевнив їх, що зцілення відбулося в Ім'я і через заслуги Ісуса Назарянина, Якого Бог воскресив із мертвих.

“І вірою в Ім'я Його, — оголосив апостол, — Його Ім'я оздоровило того, кого бачите й знаєте. Віра, що від Нього, дала йому це зцілення перед усіма вами”.

Апостоли відверто говорили про великий гріх юдеїв, які зреклися й віддали на смерть Князя життя. Однак вони намагалися не доводити своїх слухачів до розпачу. “Ви зреклися Святого й Праведного, — продовжував Петро, — а випросили звільнити вам людину-вбивцю. Володаря життя ви вбили, та Бог воскресив Його з мертвих, свідками чого є ми...

А тепер, мужі-брати, знаю, що зробили ви так через незнання — і так само ваші володарі. Бог звістив наперед устами всіх пророків, що Христос має постраждати; так Він і виконав”. Апостол сказав, що Святий Дух закликає їх покаятися і навернутися; він запевнив, що немає іншої надії на спасіння, як тільки через милість Того, Котрого вони розп'яли. Лише через віру в Ісуса їхні гріхи можуть бути прощені.