“І я побачив святе місто, новий Єрусалим, що сходив з неба від Бога, приготований, наче наречена, прикрашена для свого чоловіка... Сяяння його подібне до коштовного каменя, наче каменя яшми, чистого, як кришталь. Воно має великий та високий мур, у якому дванадцять брам, і на брамах дванадцять ангелів та імена написані — імена дванадцятьох племен синів Ізраїля... А дванадцять брам — то дванадцять перлин, і кожна брама була із однієї перлини. Вулиці міста — чисте золото, прозоре, мов скло. А храму я не бачив у ньому, бо Господь Бог, Вседержитель і Агнець — то його храм” (Об'явлення 21:2, 11-12, 21-22).
“І жодного прокляття більше не буде. А буде в ньому престол Бога і Агнця, і Його раби будуть служити Йому; і побачать Його обличчя, а Його Ім'я на їхніх чолах. І ночі вже більше не буде, і не потребуватимуть світла світильника та світла сонця, бо Господь Бог їх освічує” (Об'явлення 22:3-5).
“І показав він мені чисту ріку живої води, прозорої, мов кришталь, що виходила від престолу Бога і Агнця. Серед його вулиць — із одного, і з другого боку ріки — дерево життя, що приносить дванадцять плодів, кожного місяця приносить свій плід. А листя дерева — для оздоровлення народів... Блаженні ті, що виперуть свій одяг, щоб мати право на дерево життя і ввійти брамами до міста” (вірші 1-2,14).
“І почув я гучний голос із престолу, що промовте: Ось Божа оселя з людьми; і Він поселиться з ними, і вони будуть Його народом, і Сам Бог буде з ними — їхній Бог” (Об'явлення 21:3).
Розділ 58. Тріумфуюча церква
Минуло понад вісімнадцять віків з того часу, як апостоли спочили від своїх трудів, але історія їхньої праці й жертовності задля Христа і надалі залишається одним з найдорожчих скарбів Церкви. Ця історія була записана під керівництвом Святого Духа, аби надихати послідовників Христа у всі часи з більшим запалом і ревністю звершувати справу Спасителя.
Учні виконали доручення Христа. Коли ці вісники Хреста почали звіщати Євангеліє, Божа слава була явлена з небаченою досі силою. Співпрацюючи з Божественним Духом, апостоли здійснили справу, яка потрясла світ. Упродовж одного покоління Євангеліє було донесене до кожного народу.
Славними результатами супроводжувалося служіння вибраних апостолів Христа. На початку свого служіння декотрі з них були неосвіченими людьми, але вони повністю присвятили себе справі Господа і під Його керівництвом приготувалися до виконання дорученої їм великої роботи. У їхніх серцях панували благодать і істина, викликаючи святі спонукання й керуючи їхніми вчинками. Їхнє життя було сховане із Христом у Бозі. Занурившись у глибини безмежної любові, вони забули про власне “я”.
Учні вміли щиро говорити й молитися, міцно тримаючись за Силу Ізраїля. Як близько стояли вони біля Бога, як тісно пов'язали власні інтереси з Його престолом! Єгова був їхнім Богом. Його честь була їхньою честю, Його істина була їхньою істиною. Усякі нападки на Євангеліє глибоко ранили їхні душі, і всім своїм єством вони воювали за справу Христа. Вони могли звіщати слово життя тому, що отримали небесне помазання. Вони сподівалися багато чого, і тому намагалися зробити багато. Христос відкрив Себе їм, і вони чекали Його керівництва. Їхнє розуміння істини і здатність протистояти опорові залежали від їхнього підкорення Божій волі. Ісус Христос — мудрість і сила Бога, був темою усіх бесід. Вони звеличували Його Ім'я — єдине ім'я під небом, яким люди можуть спастися. Коли проповідували повноту Христа, воскреслого Спасителя, їхні слова зворушували серця і люди наверталися до Євангелія. Багато з тих, які лихословили ім'я Спасителя і зневажали Його силу, тепер визнавали себе учнями Розп'ятого.
Не власними силами виконували апостоли свою місію, але силою живого Бога. Їхня праця була не легкою. Перші труди християнської Церкви супроводжувалися труднощами й гірким смутком. Учні постійно зустрічалися з нестатками, наклепами і переслідуванням, проте вони не дорожили своїм життям і раділи, що були покликані постраждати за Христа. Вагання, нерішучість, недостатня цілеспрямованість були їм невідомі. Вони мали бажання віддавати свої сили та майно. Усвідомлення відповідальності очищало і збагачувало їхній досвід, а благодать Неба відкривалася в одержаних для Христа перемогах. Сила Всемогутнього Бога діяла через них задля тріумфу Євангелія.
Апостоли будували Божу Церкву на підвалині, котру заклав Сам Христос. У Писанні символ спорудження храму часто використовується як ілюстрація процесу збудування Церкви. Захарія говорить про Христа як про Пагін, Який збудує храм Господній, і язичники допомагатимуть в роботі: “І ті, що далеко перебувають, прийдуть і будуватимуть Господній храм”. А Ісая звіщає: “Сини чужинців відбудують твої мури” (Захарії 6:12, 15; Ісаї 60:10).
Описуючи будівництво цього храму, Петро говорить: “Приходьте до Нього — живого коштовного Каменя, знехтуваного людьми, але вибраного Богом. І ви самі, мов живе каміння, вбудовуйтеся в духовний дім, щоб бути святим священством, приносити духовні жертви, приємні Богові, через Ісуса Христа»” (1 Петра 2:4-5).
Апостоли працювали в каменярні юдейського та язичеського світу, видобуваючи камені, щоб класти їх на підвалину. У своєму листі до віруючих в Ефесі Павло писав: “Тож ви більше не чужі й не приходьки, а співгромадяни святих і домашні для Бога, збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос; на Ньому вся будівля, досконало збудована, зростає у святий храм у Господі, в Якому й ви разом будуєтеся Духом в Божу оселю” (Ефесянам 2:19-22).
А до коринтян він писав: “Згідно з Божою благодаттю, яка мені дана, я, мов той мудрий будівничий, поклав підвалину, а інший будує на ній. Тож нехай кожний пильнує, як будує! Адже ніхто не може покласти іншої основи, окрім уже покладеної, а нею є Ісус Христос. Коли хто будує на цій основі із золота, срібла, коштовних каменів, дерева, сіна, соломи, то діло кожного виявиться; день покаже, бо виявляється вогнем; сам же вогонь і випробує діло кожного, — яким воно є” (1 Коринтянам 3:10-13).
Апостоли будували на надійній основі — на віковічній Скелі. На цю підвалину вони клали камені, видобуті з каменоломні світу. Будівничі працювали не без перешкод. їхня робота була надзвичайно важкою через опір ворогів Христа. їм доводилося боротися з фанатизмом, упередженістю, ненавистю тих, хто будував на фальшивій підвалині. Багатьох будівничих Церкви можна порівняти з будівничими муру за днів Неємії, про яких написано: “Ті, що будували мур, і ті, що носили тягарі, були озброєні; однією рукою робили роботу, а однією тримали зброю” (Неемії 4:11).
Царі й правителі, священики й начальники намагалися зруйнувати храм Божий. Але незважаючи на ув'язнення, тортури, смерть вірні мужі продовжували свою роботу, і споруда зростала красивою й симетричною. Інколи робітники були майже засліплені туманом забобонів, який скупчувався навколо них. Часом вони були майже переможені своїми ворогами, але з непохитною вірою й мужністю продовжували працю.
Один по одному будівничі, що знаходилися в перших лавах, падали від руки ворога. Степана каменували, Якова вбили мечем, Павла обезглавили, Петра розп'яли, Йоана заслали. Проте Церква зростала. Нові трудівники займали місце загиблих, і до будівлі додавалися камінь за каменем. Так повільно зводився храм Божої Церкви.
Після заснування християнської Церкви настали століття лютого гоніння, однак ніколи не бракувало мужів, які вважали, що справа спорудження Божого храму дорожча за саме життя. Про таких написано: “Ще інші зазнали знущань і побоїв, а також кайданів і ув'язнення. їх каменували, перепилювали навпіл, вони вмирали, зарубані мечем, тинялися в овечих і козячих шкурах — збідовані, знедолені, покривджені. Ті, яких світ не був гідний, тинялися в пустинях, у горах, у печерах, у земних яругах” (Євреям 11:36-38).