На Гекатиному обличчі не було жодних емоцій.
— Я не буду виправдовуватися, Хейзел, — промовила богиня. — Це твоє роздоріжжя. Ти повинна обрати.
— Так, роздоріжжя, — пролунав сміх велетня. Його рани повністю загоїлись. — Геката пропонує тобі невідомість, вибір, розпливчасті обіцянки чаклунства. Я анти-Геката. Я дам тобі правду. Знищу вибір та чаклунство. Зірву завісу Туману раз і назавжди, покажу тобі світ у всьому його жаху.
Лео важко підвівся і закашлявся, наче астматик.
— Я просто у захваті від цього хлопця, — прохрипів він. — Без жартів, нам слід узяти його до себе для надихаючих семінарів. — Його долоні спалахнули, наче ліотівні лампи. — Або я можу просто спопелити його.
— Ні, Лео, — промовила Хейзел. — Це храм мого батька. Це мій бій.
— Гаразд. Але...
— Хейзел... — прохрипіла Аннабет.
Хейзел відчула таке піднесення, почувши голос подруги, що ледве стрималась, аби не озирнутися, але вчасно згадала, що не можна відводити очей від Клітія.
— Ланцюги... — зрештою вимовила Аннабет.
Хейзел аж здригнулася. Дурепа! Брама Смерті досі була відчинена і здригала ланцюги, що втримували її на місці. Хейзел мусила розрубати пута, щоб двері зникли, нарешті опинившись поза межами досяжності Геї.
Єдина проблема: великий димний велетень на шляху.
— Ти справді віриш, що тобі дістане сил? — докорив Клітій. — Що ти зробиш, Хейзел Левек, — жбурнеш у мене ще кілька рубінів? Посиплеш сапфірами?
Хейзел йому відповіла. Вона здійняла спату й кинулась уперед.
Клітій, вочевидь, не очікував від неї такої жаги самогубства. Він потягнувся до меча, а коли змахнув ним, то Хейзел уже проскочила під його ногами та встромила клинок з імперського золота в його gluteus maximus[22]. Не дуже виховано. Черниці у школі Святої Агнеси таке б не схвалили. Але це спрацювало.
Клітій заревів і, вигнувши спину, зашкандибав геть. Туман, що досі вирував навколо Хейзел, з шипінням зіткнувся з чорним димом велетня.
Хейзел збагнула, що Геката допомагає їй — позичає свою силу, щоб підтримувати захисну завісу. Вона також знала, що варто їй розслабитись і дозволити темряві доторкнутись до себе, вона впаде. Якщо це станеться, хтозна чи зможе — або чи захоче — Геката перешкоджати велетневі вбити всіх напівбогів у цій залі.
Хейзел помчала до Брами Смерті. Її меч розколов ланцюги так, наче вони були з криги. Дівчина метнулась праворуч, але Клітій заволав:
— Ні!
Хейзел дивом не розрубало навпіл. Меч велетня пласкою частиною вдарив її в груди і відкинув геть. Дівчина грюкнулась об стіну і почула, як тріснули її кістки.
На іншому кінці кімнати Лео прокричав її ім’я.
Крізь пелену перед очима Хейзел змогла розгледіти спалах вогню. Геката стояла неподалік і мерехтіла так, наче от-от мала зникнути. Смолоскипи тріпотіли, наче згасаючи, але, можливо, це просто Хейзел непритомніла.
Не можна було здаватись. Вона змусила себе підвестись. Бік болів так, наче у нього встромили сотні лез для гоління. Меч лежав на землі приблизно за п’ять футів від неї. Дівчина пошкандибала до нього.
— Клітію! — скрикнула Хейзел.
Вона хотіла, щоб це прозвучало як відважний виклик, але натомість почувся якийсь хрип.
Принаймні увагу велетня це привернуло. Він відвернувся від Лео та решти, побачив, як вона кульгає, і розсміявся.
— Гарна спроба, Хейзел Левек, — визнав Клітій. — Ти впоралась краще, ніж я очікував. Але одним чаклунством мене не перемогти. У тебе бракує сили. Геката підвела тебе, так само як завжди підводить своїх учнів.
Туман навколо Хейзел тоншав. На іншому кінці кімнати Лео намагався силоміць нагодувати Персі амброзією, але той так само лежав непритомним. Аннабет отямилась, але досі ледве могла підвести голову.
Геката стояла з факелами, дивилась та чекала — це так розлютило Хейзел, що дівчина знайшла в собі останні краплі сили.
Вона жбурнула меч — не у велетня, а в бік Брами Смерті. Ланцюги на правому боці розкололись. Хейзел впала від шаленого болю в боці, а Брама тим часом затремтіла і зникла в спалаху пурпурового світла.
Клітій заревів так гучно, що з куполу рухнули й розбились об підлогу півдюжини стел.
— Це було за Ніко, мого брата, — прохрипіла Хейзел. — І за знищення батькового вівтаря.