Лео підтюпцем біг за ними, проклинаючи все на світі щоразу, коли спадали штани. Повернувши за ріг, він побачив дві старовинні кам’яні вежі, що пліч-о-пліч здіймались у небо. Вони були значно вищими за всі навколишні будівлі — можливо, сторожові вежі з часів середньовіччя?. Здавалося, вони хилилися в протилежні боки, як важелі передач в авто для перегонів.
Керкопи дерлись на праву вежу. Діставшись вершини, вони почали пересуватись боком, поки не зникли з виду.
Усередину зайшли? Лео бачив кілька крихітних вікон угорі. На всіх були металеві ґрати, але він сумнівався, що це могло спинити карликів. Минула хвилина, але керкопи так і не з’явились. Це означало, що Лео мусить дертися на вежу та шукати їх там.
— Чудово, — пробурмотів він.
Ані тобі літаючого друга, який здійме нагору, ані іншої допомоги, оскільки корабель занадто далеко. Можна було б змайструвати нашвидкуруч якийсь летючий пристрій з Архімедової сфери, от тільки для цього потрібен пояс з інструментами... якого немає. Намагаючись щось придумати, Лео оглянув околиці. У півкварталі від нього відчинилися подвійні скляні двері. З них вийшла старенька жіночка з набитими пластиковими пакетами в руках.
Бакалійна крамниця? Гм...
Лео поплескав себе по кишенях. У нього, на диво, залишилось з Рима кілька євро. Бісові карлики забрали все, окрім грошей.
Він побіг до крамниці так швидко, як тільки міг у штанях без застібки.
Лео обдивився кожний відділ у пошуках чогось, що могло стати в пригоді. Він не знав, як сказати італійською: «Вітаю, не підкажете, де тут у вас небезпечні хімікати?» Але, мабуть, воно й на краще. Йому не дуже кортіло потрапити до італійської в’язниці.
На щастя, Лео не треба було читати обгортки. Йому вистачило одного погляду на тюбик зубної пасти, щоб зрозуміти, чи в ній міститься нітрат калію. Він знайшов вугілля, цукор і харчову соду. Ще у крамниці продавали сірники, спрей проти комах і алюмінієву фольгу. Словом, усе необхідне. На додачу ще й мотузку, яку можна було використати як ремінь. Він додав до кошика усяких італійських закусок, щоб не викликати підозри, і поклав усе це добро перед касиркою. Дівчина з широко розплющеними очима почала ставити запитання, яких Лео не розумів, але йому зрештою вдалось розплатитись, отримати пакет та щодуху забратись геть.
Він пірнув у найближчий прохід, звідки можна було спостерігати за вежами, і почав працювати, викликаючи вогонь, щоб висушити матеріали та прискорити хімічні реакції, на які в іншому разі знадобилося б кілька днів.
Час від часу він зиркав на вежу, але карликів видно не було. Залишалось тільки сподіватись, що вони досі там. Для створення арсеналу Лео знадобилося лише кілька хвилин (настільки він майстерний!), але здавалось, що минули години.
Джейсон не показувався. Може, досі висів зв’язаний у фонтані з Нептуном, може, бігав вулицями в пошуках Лео. З корабля теж ніхто не прийшов. Вони, певно, досі намагались дістати всі рожеві резинки з волосся тренера.
А отже, розраховувати можна тільки на себе, на пакет із закусками і на незначний арсенал дуже імпровізованої зброї з цукру та зубної пасти. О, і на Архімедову сферу. Про неї забувати не слід. Лео сподівався, що не зламав її, коли наповнював хімічним порошком.
Він побіг до вежі та знайшов вхід. Почав було підніматись звивистими сходами, але його майже одразу зупинили біля білетної каси — якийсь охоронець, який горланив на нього італійською.
— Серйозно? — поцікавився Лео. — Слухайте, чоловіче, у вас тут карлики в дзвіниці. Я — дезінспектор. — Він показав бляшанку зі спреєм проти комах. — Бачите? Дезінспектор.Molto Buono[3]. Пшик-пшик. Ах!
Він почав жестами зображати карлика, у якого від страху серце впало в п’яти, але італієць, хтозна-чому, однаково нічого не розумів.
Чоловік просто витягнув уперед руку.
— Хай йому трясця, — пробурчав Лео. — Я щойно витратив усю готівку на саморобну вибухівку. — Він порився у своєму продуктовому пакеті. — Може, ви приймаєте... е-е... чим би воно не було?
Лео простягнув жовто-червону упаковку чогось під назвою «Фонзіс». Він здогадувався, що це щось на кшталт чипсів. На його подив, охоронець знизав плечима й узяв упаковку.
— Avanti[4]!
Лео продовжив свій підйом, але подумки зробив нотатку, що треба запастись цими «Фонзіс». Вочевидь, в Італії їх цінували більше за готівку.
Сходи здіймалися дедалі вище. Здавалось, уся вежа — це тільки привід для того, аби їх збудувати.
Лео зупинився на сходовій клітці й звалився на вузьке заґратоване вікно, намагаючись відхекатися. Піт тік рікою, серце тарабанило по ребрах. Кляті керкопи. Щось Лео підказувало, що щойно вони побачать його нагорі, то одразу помчать геть, а він не встигне скористатись зброєю. І все ж, варто було спробувати.