У Френковій голові знову завирували запитання щодо минулого Ніко, але він боявся запитувати. Він упіймав погляд Хейзел.
«Запитуй, — наче говорила вона, — Ніко не завадить бесіда з живою людиною».
Звуки пострілів та ядерних вибухів у Френковій голові стали гучнішими. Марс і Apec намагалися перекричати одне одного піснями. Один горланив «Діксі»[7], інший — «Бойовий гімн республіки». Френк з великою бідою відігнав усе це на задній фон.
— Твоя мама була італійкою, Ніко? — запитав він. — З Венеції?
Ніко неохоче кивнув.
— Вона зустріла тут Аїда у тридцятих роках минулого століття. Перед початком Другої світової вона втекла в штати зі мною та моєю сестрою. Тобто з Б’янкою, . моєю іншою сестрою. Я мало що пам’ятаю про Італію, але досі можу спілкуватись італійською.
Френк намагався придумати відповідь. Щось, на зразок «О, круто», якось не підходило.
Він усвідомив. Що гуляє не- з одним, а з двома напівбогами, яких витягнули зі свого часу. Формально, вони обидва були років на сімдесят старші за нього.
— Твоїй мамі певно було нелегко, — промовив Френк. — Чого тільки не зробиш заради близьких.
Хейзел вдячно потиснула його руку. Ніко втупив очі у бруківку.
— Так, — гірко промовив він. — Чого тільки не зробиш.
Френк гадки не мав, про що думає Ніко. Йому важко було уявити, як Ніко ді Анжело жертвує чимось заради своїх близьких, хіба що заради Хейзел. Але на більш особисті запитання Френк наважитися не міг.
— Тож, лемури... — Він глитнув. — Як нам їх уникнути?
— Я вже працюю над цим, — відповів Ніко. — Розсилаю їм повідомлення, щоб трималися подалі та не звертали на нас уваги. Сподіваюсь, що цього вистачить. Інакше... справи можуть виявитися кепськими.
Хейзел стиснула губи.
— Ходімо вже.
Десь на півдорозі через площу все пішло шкереберть, але це жодним чином не стосувалося привидів.
Друзі обходили криницю посеред площі, тримаючись подалі від коровочудовиськ, коли Хейзел перечепилася через кругляк, що відвалився від бруківки. Френк спіймав її. Але шість чи сім великих сірих звірів повернулись у їхній бік. Френк мигцем побачив палаюче зелене око під гривою одного з них. Тієї самої миті на нього накотила нудота, так наче він переїв сиру або морозива.
Звірі розлючено заревли.
— Гарні корівки, — пробурмотів Френк і став поміж друзями та чудовиськами. — Народе, гадаю, нам слід повільно звідси забиратися.
— Я така незграба, — прошепотіла Хейзел. — Вибачте.
— Ти не винна, — промовив Ніко, — подивись під ноги.
Френк опустив очі, й у нього сперло дихання.
Під його черевиками рухалися кругляки бруківки — їх виштовхували з бетону шпичасті вусики якихось рослин.
Ніко зробив крок назад. Вусики потягнулися за ним, немов переслідуючи. Вони ставали дедалі товстішими й виділяли зелену пару, яка тхнула вареною капустою.
— Цьому корінню, здається, подобаються напівбоги, — помітив Френк.
Рука Хейзел потягнулась до меча.
— А коровам подобається коріння.
Тепер усе стадо дивилося в їхній бік, ричало та тупотіло копитами. Френк достатньо розумівся на поведінці тварин, тому зрозумів повідомлення: «Ви стоїте на нашій їжі. Отже, ви — вороги».
Френк намагався щось придумати. Але чудовиськ було занадто багато. І їхні очі, приховані за кудлатою гривою... Френкові стало зле від одного швидкого погляду. І щось підказувало, що безпосередній зоровий контакт з чудовиськом завершиться чимось значно гіршим за нудоту.
— Не дивіться їм в очі, — попередив він друзів. — Я відверну їхню увагу. А ви повільно просувайтесь до чорного будинку.
Звірі напружилися, готуючись до нападу.
— Забудьте, — випалив Френк. — Тікаймо!
* * *
Як виявилось, Френк НЕ міг перетворюватися на носорога, тому тільки згаяв час на марні спроби.
Ніко і Хейзел помчали до провулку. Френк встав перед чудовиськами, сподіваючись, що утримає на собі їхню увагу. Він щодуху загорланив, уявляючи себе грізним носорогом, але через крики Ареса та Марса в голові так і не зміг зосередитись. Старий звичний Френк.
Дві корови відділились від стада і погнались за Ніко і Хейзел.
— Стояти! — крикнув навздогін Френк. — На мене! Я — носоріг!
Решта стада оточила його. Вони заревіли, випускаючи з ніздрів смарагдовий газ. Френк позадкував від зеленого диму, але від одного лише смороду ледь не знепритомнів.
Гаразд, отже, не носоріг. Щось інше. Френк розумів, що в нього лишається кілька секунд, перш ніж чудовиська розтопчуть або отруять його газом, але голова не працювала. Він не міг зосередитись на жодному образі тварини достатньо довго, щоб змінити форму.