— Ну, я залюбки знову зустрінусь із Рейною, — промовила вона. — Але як вона нас знайде?
Френк підняв руку.
— Хіба ми не можемо просто надіслати Іридо-повідомлення?
— Вони не дуже ладно працюють, — втрутився тренер. — Жахливий зв’язок. Щовечора, рогами присягаюся, кортить дати копняка цій веселковій богині...
Він запнувся. Його обличчя запалало.
— Тренере? — ошкірився Лео. — Кому це ви телефонуєте щовечора, старий ви козел?
— Нікому! — огризнувся Хедж. — Нічого! Я просто хотів сказати...
— Що ми вже намагалися, — втрутилась Хейзел, і тренер вдячно поглянув на неї. — Якась магія перешкоджає... може, Гея. Зв’язатись з римлянами ще важче. Гадаю, вони закриваються якимсь бар’єром.
Джейсон подивився на Хейзел, а потім на тренера. Що відбувається з сатиром? І чому Хейзел про це знає? Він раптом збагнув, що тренер уже дуже давно не згадував про свою дівчину Меллі...
Френк протарабанив пальцями по столу.
— Мобільного телефону у Рейни, певно, немає? Хоча не зважайте! У небі над Атлантикою, мабуть, не найкраще покриття.
Джейсон пригадав їхню подорож на «Арго II» через Атлантичний океан, сотні сутичок, які ледве їх не вбили. Думка про те, що Рейна пройде крізь усе це самотужки... Хлопець не міг вирішити, викликає це в нього жах чи глибоку повагу.
— Вона нас знайде, — промовив він. — Уві сні вона дещо згадала — вона розраховує, що я зупинюсь в одному місці на шляху до Дома Аїда. Я... я, чесно кажучи, забув про нього, але вона має рацію. Я повинен завітати туди.
Пайпер нахилилась до нього. Її карамельне волосся спадало косою на плече. Очі блищали різними кольорами, так що Джейсону важко було зосередитись.
— А де це місце? — поцікавилася вона.
— А... ну, це місто Спліт.
— Спліт. — Пайпер казково пахла, наче квітуча жимолость.
— Ну, так. — Джейсон гадав, чи не заворожує Пайпер його якимись чарами — може, щоразу, коли він згадував про Рейну, вона одурманювала його настільки, що він не міг ні про що думати, окрім неї? Ну, не найгірша помста. — Ми, власне, уже близько. Лео?
Лео стукнув по кнопці інтеркома.
— Як там справи, друзяко?
Фестус заскрипів і запарував.
— Каже, залишилось десь хвилин десять до гавані, — повідомив Лео. — Хоча я досі не розумію, що ти забув у Хорватії, особливо у містечку під назвою Спліт[15]. Я хочу сказати, от називаєш ти своє місто Спліт, має ж тобі спати на думку, що це звучить як попередження. Це нібито назвати місто «Вшивайся!».
— Стривайте, — промовила Хейзел. — Чому ми прямуємо в Хорватію?
Джейсон помітив, що всі неохоче зустрічаються з Хейзел очима. Після її трюка з Туманом навіть Джейсон трохи нервував коло неї. Він розумів, що це нечесно стосовно дівчини. Бути дитиною Плутона і без цього нелегко. Усе ж на тій скелі вона утнула дещо невимовне. А після цього, за її словами, перед нею з’явився сам Плутон. Римляни, зазвичай, називають такі випадки поганою прикметою.
Лео відсунув свої чипси та гострий соус.
— Ну, формально ми знаходимось на території Хорватії вже кілька днів. Уся берегова лінія, вздовж якої ми пливемо, і є вона, але за римських часів її називали... як ти там казав, Джейсоне? Профанацією?
— Далмацією, — промовив Ніко, чим змусив Джейсона підстрибнути на місці.
Святий Ромул... Якби ж можна було повісити дзвіночок на шию Ніко ді Анжело, щоб той нагадував про присутність хлопця. Ніко мав неприємну звичку тихо стояти в кутку, злившись з тінями.
Він вийшов уперед, його темні очі зосередились на Джейсоні. Відтоді, як Ніко звільнили з того бронзового глека в Римі, він дуже мало спав і навіть менше їв, наче продовжував жити на тих гранатових зернах з Підземного світу. Він значно більше, ніж хотілось Джейсону, нагадував одного упира-людоїда, з яким Джейсон якось бився у Сан-Бернардіно.
— Хорватія колись була Далмацією, — промовив Ніко. — Великою римською провінцією. Ти хочеш відвідати палац Діоклетіана, чи не так?
Тренер Хедж знову спромігся на героїчну відрижку.
— Палац кого? І це з Далмації пішли ті собаки, далматинці? Ух, те кіно про сто одного далматинця... Мені досі кошмари сняться.
Френк почухав голову.
— Чого б це у вас були кошмари через цей фільм?
У тренера обличчя набуло такого виразу, наче він от-от розпочне серйозну промову про порочність мультиплікаційних далматинців, але Джейсон вирішив, що не хоче знати подробиць.
— Ніко має рацію, — промовив він. — Мені треба у палац Діоклетіана. Туди найперше піде Рейна, адже знає, що я буду там.
Пайпер здійняла брову.
— І чого б це Рейна так подумала? Чи ти завжди був шаленим фанатом хорватської культури?