Їй потрібна була краща зброя — щось краще за її голос, чи тупий кинджал для ворожіння, чи ріг достатку, що стріляв шинкою та свіжими фруктами.
Вона встигне до балісти?
І тоді з’явились її вороги. Пайпер зрозуміла, що жодна зброя їй не допоможе.
Посеред палуби стояла дівчина в довгій сукні з білого шовку. Довгі чорні пасма були прибрані назад і прикрашені діадемою з діамантами. Її очі були кольору кави, але в них не відчувалося жодної краплі тепла.
Позаду неї стояли її брати — двоє парубків з пурпуровими пір’ястими крилами, цілковито білим волоссям та зазубреними мечами з небесної бронзи.
— Так приємно знову тебе зустріти, ma chère[16], — промовила Хюна, богиня снігу. — От і настав час нашого дуже холодного возз’єднання.
XLIII Пайпер
Пайпер не планувала стріляти чорничними кексами. Ріг достатку, напевно, відчув її тривогу і подумав, що їй та її гостям не завадить чогось солоденького.
Півдюжини новоспечених кексів картеччю вилетіли з рогу. Це був не найкращий спосіб розпочати атаку.
Хіона просто ухилилась убік. Більшість кексів пролетіли повз неї за борт. Її брати Бореади піймали по одному кексу й почали їсти.
— Кекси, — промовив той, хто був більший.
«Кал, — пригадала Пайпер, — скорочене від Калаїд».
Він був одягнений точнісінько так само, як у Квебеці, — у кросівках з шипами, спортивних штанах і червоній хокейній майці. У нього були чорні очі та кілька зламаних зубів.
— Кекси — це добре, — додав він.
— A, merci, — промовив худіший брат.
«Зет», — пригадала дівчина.
Він з розкритими крилами стояв на підвищенні з катапультою. На його голові була та сама жахлива зачіска з часів диско — маллет. З нагрудника стирчав комірець шовкової сорочки. Зеленувато-жовті штани із синтетики були до безглуздя вузькими, а вугрів на обличчі стало тільки більше. Попри все це, він погойдував бровами й усміхався так, наче був богом пікапу.
— Я знав, що красуня за мною сумуватиме, — він говорив квебекською французькою, яку Пайпер без зусиль перекладала. Завдяки мамі, Афродиті, мова кохання була записана в її гени, хоча користуватись нею в розмові із Зетом вона не хотіла.
— Що ви робите? — випалила Пайпер. Потім додала, доклавши чаромовства: — Відпустіть моїх друзів.
Зет кліпнув очима.
— Нам слід відпустити твоїх друзів.
— Так, — погодився Кал.
— Ні, ідіоти! — рявкнула Хіона. — Вона вас заговорює. Ввімкніть мозок.
— Мозок... — Кал нахмурився, наче не певен був, що воно таке — мозок. — Кекси кращі.
Він запхав увесь кекс до рота й почав жувати.
Зет узяв чорницю з вершини свого кексу і делікатно її надкусив.
— Ах, прекрасна моя Пайпер... як довго я чекав, щоб знову з тобою зустрітися. На жаль, моя сестра має рацію. Ми не можемо відпустити твоїх друзів. Ми повинні доставити їх у Квебек, де вони навічно стануть посміховиськами. Мені так шкода, але такий у нас наказ.
— Наказ?..
Пайпер від самої зими очікувала, що Хіона рано чи пізно покаже своє крижане обличчя. Коли вони перемогли її в «Будинку Вовка» в Сономі, богиня снігу присягнулась помститись. Але чому тут Зет і Кал? У Квебеці вони здавались майже дружелюбними — принаймні, порівняно з їхньою крижаною сестрою.
— Хлопці, послухайте, — промовила Пайпер. — Ваша сестра зневажила волю Борея. Вона працює з велетнями, хоче пробудити Гею. Вона збирається позбавити трону вашого батька.
Хіона розсміялась, м’яко і холодно.
— Люба Пайпер МакЛін! Маніпулюєш моїми слабо-вольними братами за допомогою своїх чарів, як справжня дочка богині кохання. Яка майстерна брехунка.
— Брехунка? — скрикнула Пайпер. — Ти намагалась нас убити! Зет, вона служить Геї!
Зет зморщився.
— На жаль, красуне. Усі ми тепер служимо Геї. Боюсь, це наказ від мого батька, самого Борея.
— Що? — Пайпер не хотіла вірити, але самовдоволена посмішка Хіони свідчила, що це правда.
— Мій батько нарешті побачив мудрість моїх порад, — промуркотіла Хіона, — принаймні поки його римська сторона не почала битись з грецькою. Боюсь, тепер Північний Вітер дещо позбавлений дієздатності, але він залишив мене за головну. Згідно з його розпорядженням, війська Північного Вітру мають служити Царю Порфіріону й Матері Землі.
Пайпер важко глитнула.
— Як ви взагалі можете тут бути? — вона показала на кригу, що вкрила весь корабель. — Зараз літо!