Хіона знизала плечима.
— Наші сили зростають. Закони природи перевернуті догори дриґом. Коли Матір Земля прокинеться, ми переробимо цей світ на свій лад!
— З хокеєм, — промовив Кал з досі набитим ротом. — І піцею. І кексами.
— Так, так, — зашипіла Хіона. — Довелось пообіцяти дещо цьому дебелому роззяві. І Зету...
— О, мої потреби скромні. — Зет зачесав волосся на лоба і підморгнув Пайпер. — Треба було залишити тебе в нашому палаці, коли ми вперше зустрілись, люба моя Пайпер. Але ми незабаром знову туди вирушимо, разом, тоді я влаштую тобі нечувану романтику.
— Дякую, але я відмовлюсь, — відповіла Пайпер. — Відпустіть Джейсона.
Вона вклала усю волю в слова. Зет підкорився. Він клацнув пальцями. Джейсон миттю розморозився. Ледве дихаючи, він рухнув на палубу, його тіло повила пара, та, принаймні, він був живим.
— Імбецил! — Хіона викинула руку вперед. Джейсон знову заморозився, цього разу лежачи на палубі, наче килим з ведмежої шкури. Богиня накинулась на Зета. — Якщо хочеш дівчину в нагороду, доведи, що здатен з нею впоратися. А не навпаки!
— Так, звісно. — Зет здавався присоромленим.
— Щодо Джейсона Грейса... — Брунатні очі Хіони заблищали. — Він та решта ваших друзів приєднаються до наших придворних крижаних статуй у Квебеці. Джейсон прикрасить[17] мою тронну залу.
— Яка розумниця, — буркнула Пайпер. — Весь день розмірковувала над цією фразою?
Принаймні, вона знала, що Джейсон досі живий, а це трохи її заспокоювало. Заморозки можна позбутися. Це означало, що решта її друзів у трюмі теж досі живі. Їй тільки треба придумати, як їх звільнити.
На жаль, вона не Аннабет. Вона не вміє придумувати плани на льоту. Їй потрібен час на роздуми.
— А що з Лео? — випалила вона. — Куди ти його відрядила?
Снігова богиня безтурботно ходжала навколо Джейсона, розглядаючи його, наче експонат у музеї.
— Лео Вальдес заслуговував на особливу кару, — промовила вона. — Я відрядила його туди, звідки він ніколи не повернеться.
Пайпер не могла дихати. Бідний Лео! Думка про те, що вона ніколи його не побачить, майже зламала її. Хіона, вочевидь, побачила це на її обличчі.
— На жаль, люба моя Пайпер! — переможно посміхнулась богиня. — Але це на краще. Такому нахабі не місце в моєму палаці, навіть як статуї. Дурень відмовився розділити зі мною трон! А ще його влада над вогнем... — Вона похитала головою. — Я не могла допустити, щоб він дістався Дому Аїда. Боюсь, Повелителю Клітію вогонь подобається навіть менше, ніж мені.
Пайпер стиснула кинджал у руці.
«Вогонь, — подумала вона. — Дякую, що нагадала, відьмо».
Вона подивилась навколо. Як викликати вогонь? Ящик із грецьким вогнем був біля передньої балісти, але це занадто далеко. Навіть якщо Пайпер дістанеться до грецького вогню швидше, ніж її заморозять, він спопелить тут усе, включно з кораблем та всіма її друзями. Має бути інший вихід. Її очі натрапили на ніс корабля.
О!
Фестус може видмухнути неабияке полум’я. На жаль, Лео вимкнув дракона. І Пайпер гадки не мала, як його активувати. Вона нізащо не встигне розібратись із керуванням кораблем. У неї були розпливчаті спогади про те, як Лео мудрував усередині бронзової голови дракона та бурмотів щось про контрольний диск, але навіть якщо дівчина встигне до штурвалу, то гадки не матиме, що робити.
І все ж, передчуття підказували, що Фестус — це її найкращий варіант. Якби ж тільки придумати, як переконати цих трьох дозволити їй підійти достатньо близько...
— Ну! — Хіона перервала її роздуми. — Боюсь, час спливає. Зете...
— Стійте! — випалила Пайпер.
Проста команда, але вона спрацювала. Бореади та Хіона розгублено подивились на неї.
Пайпер майже не сумнівалась, що може контролювати Бореад чаромовством, але з Хіоною були проблеми. Чаромовство слабко діяло на тих, кого ти не приваблював. І воно слабко діяло на таких могутніх істот, як боги. І воно слабко діяло на тих, хто знав про нього і свідомо захищався. Хіона підпадала під усі ці умови.
Як би вчинила Аннабет?
«Зволікай, — подумала Пайпер. — Коли не знаєш, що робити, не припиняй базікати».
— Ви боїтесь моїх друзів, — промовила вона. — Чому б тоді просто не вбити їх?
Хіона розсміялась.
— Ти не бог, інакше б зрозуміла. Смерть така швидка, така... нудна. Ваші жалюгідні смертні душі відлітають до Підземного царства, а що потім? У найкращому випадку ви потрапляєте на Карні чи Асфоделеві Поля, але ви напівбоги нестерпно шляхетні. Ви, швидше за все, вирушите в Елізіум або відродитесь у новій формі життя. Навіщо мені так винагороджувати твоїх друзів? Навіщо... коли я можу приректи їх на одвічні муки?