— Дай мені п’ять хвилин…
— Ні, не приходь. Усе гаразд. Просто… — Слова обпікали їй горло. — Я не можу його знайти.
А раптом Гант уже перетворився на купу кісток, плоті і крові?
Коли її мовчання затягнулося, Рунн із тихою наполегливістю промовив:
— Зараз я відправлю Дека і Флінна на…
Захисні заклинання загуділи і вхідні двері відімкнулися.
Брайс завмерла, дивлячись, як вони повільно відчиняються. І як у них заходить Гант у чорному бойовому костюмі та своєму знаменитому шоломі.
Здавалося, кожен його крок вимагав повної концентрації. А його запах…
Кров.
Чужа.
— Брайс?
— Він повернувся, — видихнула вона у слухавку. — Подзвоню завтра, — сказала вона брату і натиснула «відбій».
Гант зупинився посеред кімнати.
Його крила були заплямовані кров’ю. Вона блищала на його шкіряних обладунках. Вкривала бризками забрало його шолома.
— Що… що сталося? — ледве спромоглася промовити вона.
Гант рушив далі. Він пройшов повз неї, і повітря наповнилося запахом крові — кількох різних видів крові. Він не сказав ні слова.
— Ганте.
Полегшення, яке її накрило, тепер перетворилося на якесь різкіше відчуття.
Не зупиняючись, він попрямував до себе. Брайс не сміла поворухнутися. Він був наче привид, демон… тінь смерті.
Цей чоловік у шоломі та бойових обладунках… вона його не знала.
Зайшовши до своєї кімнати, він, навіть не озирнувшись, захлопнув за собою двері.
Він не міг цього витримати.
Не міг витримати виразного, до тремтіння у колінках, полегшення, що з’явилося на її обличчі, коли він зайшов до квартири. Він повернувся одразу по закінченні свого завдання, бо думав, що вона спатиме, і він зможе змити кров тут, щоб не повертатися спершу до казарм Коміціуму, але вона стояла у вітальні. І чекала на нього.
А коли він увійшов до квартири і Брайс побачила й відчула запах крові…
Він також не міг витримати нажаханий, болісний вираз, який з’явився на її обличчі після цього.
«Бачиш, що зі мною зробило таке життя?» — хотілося йому запитати. Але зараз він не міг говорити. У голові досі лунали крики. Крики трьох жертв, з якими він розправлявся упродовж кількох годин, враховуючи особливі побажання Михея.
Гант попрямував до душової і ввімкнув гарячу воду на максимум. Він зняв шолом, і без приглушених тонів забрала в очі вдарило яскраве світло. Потім він зняв рукавички.
Брайс виглядала такою переляканою. Воно й не дивно. Досі вона не розуміла по-справжньому, ким і чим він був. Чому люди його сахаються. І не дивляться в очі.
Гант один за одним зняв обладунки. Його рани на шкірі вже загоювалися. Наркобарони, яких він прикінчив сьогодні, завдали йому кількох ударів, перш ніж він здолав їх. Перш ніж притис їх до землі, проштрикнувши своїми клинками.
І залишив їх так умирати, довго й болісно, у криках агонії.
Роздягнувшись догола, він став під душ. Білі кахлі вже вкривала водяна пара.
Окріп обварював його шкіру, наче кислотою.
Гант проковтнув свій крик, свої схлипи й стогін і не ухилився від кипучого струменя.
Просто стояв, дозволяючи йому випалити у ньому все.
Михей відправив його на завдання. Наказав Ганту когось убити. Судячи з різних запахів на ньому, кількох. Чи всі ці життя зарахуються до його жахливого боргу?
Те, що він виконував для Губернатора, було його роботою, його шляхом до свободи, утім… Утім Брайс ніколи по-справжньому над цим не замислювалася. Над тим, що ця робота робить із ним. І які має наслідки.
Це був не шлях до свободи. Це був шлях прямо до Хела.
Брайс лишалася у вітальні, чекаючи, коли він вийде з душу. Вода все текла. Двадцять хвилин. Тридцять. Сорок.
Коли минула година, вона постукала у його двері.
— Ганте?
Відповіді не було. Тільки плюскіт води.
Вона прочинила двері й зазирнула до тьмяної спальні. Двері душової були відчинені, і з них валила пара. Стільки пари, що у кімнаті стало вогко.
— Ганте?
Вона подалася вперед, витягнувши шию, щоб побачити його у яскравому світлі душової. Але його видно не було…
За склом душової промайнув край промоклого сірого крила.
Не думаючи, Брайс кинулася вперед. Їй було все одно.
За мить вона опинилася у душовій, з його ім’ям на вустах, готуючись до найгіршого і шкодуючи, що залишила телефон на кухонній стійці…
Але потім побачила Ганта. Він сидів голий на підлозі душової, сховавши голову між колінами. Вода хльоскала його по спині, крилах, крапала з волосся. Його засмагла шкіра, ніби вкрита золотим пилом, сяяла розпаленим червоним кольором.