— Я можу відкоркувати пляшку вина, якщо тобі потрібно хильнути для сміливості, — сказала Брайс, коли вони всілися за кухонний острівець перед ноутбуком, на якому запускалася відеоконференція з її батьками. По дорозі додому в крамниці за рогом вона купила пакет круасанів — щоби впоратися зі стресом, припустив він.
Гант поглянув на її обличчя. Уся ця ситуація… — вони дзвонять її батькам, сидять впритул стегнами одне до одного… Хай йому Хел.
Він рухався по траєкторії зіткнення. І не міг змусити себе зупинитися.
Перш ніж Гант встиг відкрити рота і сказати, що це було помилковим рішенням, жіночий голос промовив:
— І навіщо ж йому потрібно хильнути для сміливості, Брайс Аделаїдо Квінлан?
56
На екрані з’явилася приголомшлива жінка років сорока з хвостиком. Її водоспаду чорного волосся ще не торкнулася сивина, а на веснянкуватому обличчі тільки почали з’являтися перші ознаки людського старіння.
Ембер Квінлан сиділа на потертому зеленому дивані на тлі стіни, обшитої дубовими панелями, підібгавши під себе довгі ноги у джинсах.
Брайс закотила очі.
— Я би сказала, що більшості потрібно хильнути для сміливості, щоб поговорити з тобою, мамо.
Але потім вона усміхнулася. Тією своєю широкою усмішкою, яка дивним чином вибивала землю з-під ніг Ганта.
Ембер перевела темні очі на Ганта.
— Здається, Брайс плутає мене з собою.
Брайс відмахнулася від її коментаря.
— А де тато?
— У нього був важкий день на роботі — готує каву, щоб не заснути. Неабияка харизма Ембер, яка одразу привертала до себе увагу, відчувалася навіть через екран.
— Ви, напевно, Аті, — промовила вона.
Перш ніж він встиг відповісти, на диван біля Ембер опустився чоловік.
Гант ще ніколи не бачив, щоб Брайс так осявалася.
— Привіт, тату.
Рендалл Сілаґо тримав у руках дві чашки кави, одну з яких простягнув Ембер, широко усміхаючись доньці у відповідь. На відміну від дружини, роки — або війна — залишили на ньому свій відбиток: чорне волосся, заплетене у косу, було помережане сивиною, а на смаглявій шкірі виднілися кілька грубих шрамів. Але темні очі дивилися доброзичливо, і чоловік сьорбнув каву зі своєї білої чашки зі щербинами і написом «Тут мав бути банальний татівський жарт».
— Я досі боюся тієї навороченої кавоварки, яку ти подарувала нам на День зимового сонцестояння, — сказав він замість привітання.
— Я ж тричі показувала тобі, як нею користуватися.
— Він у нас консерватор, — хихотнула Ембер, граючись зі срібним кулоном на шиї.
Гант перевіряв, скільки коштує вбудована кавоварка Брайс — якщо вона купила батькам щось хоча б віддалено схоже, то, напевно, витратила солідну частину своєї зарплати. Чималі гроші, яких у неї не було, враховуючи її борг перед Джесібою.
Навряд чи її батькам було про це відомо, навряд чи вони прийняли би кавоварку, якби знали, що ці гроші могли піти на погашення її боргів чаклунці.
Рендалл перевів очі на Ганта, і його теплий погляд став жорстким. Це був погляд легендарного снайпера — чоловіка, який навчив свою доньку захищатися.
— А ви, певно, так званий сусід Брайс.
Гант бачив, що чоловік помітив його татуювання — на чолі і зап’ястку — і, здавалося, упізнав його.
Але не блиснув глузливою посмішкою. І не скривився.
Брайс штовхнула Ганта ліктем у ребра, нагадуючи, що він має, власне, говорити.
— Мене звати Гант Аталар, — сказав він, глянувши на Брайс. — Або Аті, як вони з Лехабою мене називають.
Рендалл повільно відставив чашку. Так, чоловік його таки упізнав. Але натомість спрямував примружений погляд на доньку.
— І коли саме ти збиралася про це сказати?
Брайс порилася у пакеті, що лежав на кухонній стійці, і дістала шоколадний круасан. Відкусивши, вона з повним ротом промовила:
— Він не такий крутий, як ти думаєш, тату.
Гант пирхнув.
— Ну спасибі.
Ембер нічого не сказала. Навіть не поворухнулася. Лише уважно стежила за тим, як Брайс поїдала круасан.
Рендалл пильно подивився на Ганта з того боку екрана.
— Я був у Мерідані, коли ваші війська там дислокувалися. Я ходив у розвідку в день, коли ви розбили той батальйон.
— Жорстока була битва, — тільки й промовив Гант.
Очі Рендалла потемніли.
— Так, жорстока.
Гант заблокував спогади про ту однобоку бійню, про те, скільки людей і їхніх нечисленних союзників-ванірів загинуло від його меча і блискавки. Тоді він служив Сандріель, а її накази були жорстокі: полонених не брати. Того дня вона відправила їх з Поллуксом поперед свого легіону на перехоплення невеличкого табору повстанців, який стояв на гірському перевалі.