2006
Марадона
Той, хто продавав кокаїн Марадоні,
і той, хто підносив губку із оцтом,
і хто пробивав дубас на мікрорайоні,
знають, що життя це штука із сильним осадом.
Життя це те, чим ти почнеш розраховуватися
в кінці життя,
це погані передчуття, які починають збуватися,
це те, в межах чого ти вимушений переховуватися,
і заради чого ти погоджуєшся продаватися.
Те, що закладається в тебе замість агресії,
те, що ти маєш сплатити до останнього цента,
життя — це бізнес, на який ти не маєш ліцензії,
бог — це менеджер із аптеки,
який не продасть тобі без рецепта.
Життя це як курс бакса, який ніколи не стабілізується,
це як рахунок у банку, на який ти завжди опираєшся.
І якщо ти думаєш, що це тебе не стосується,
то я думаю, що ти глибоко помиляєшся.
Тому що кожному, хто вкладався і вписувався,
щедро воздається зрештою за кожен із траблів,
за кожен із листопадів, що на нього осипався,
за тишу і темряву, до яких він потрапив.
І повернувшись до кожного, з ким довелось триматися
одних законів під прогнутим небом відчаю,
я кажу — кожному з вас буде чого стрьоматися,
згадуючи про мене
і про мої свідчення.
Хто знає, яким буде продовження,
часто життя і обмежується свідоцтвом про народження.
Більшість речей навіть не намагаєшся повторити.
Чим більше бачив, тим менше хочеться про це говорити.
Знаючи текст, важко досидіти до кінця вистави.
Часто останнє бажання — це бажання усіх підставити.
Як говорив Ісус, розкинувши руки, —
Я повернуся ще, суки.
2007
У.Р.С.Р.
2004
Контрабанда
В розбитому кріслі, видертому з вантажівки,
в протертому кріслі вже з самого ранку,
слідкуючи за хмарами над головою,
за «бубамарою» в краденій циганській мобілці,
кутається в пуховик молодий бог європейської
контрабанди.
Мої співвітчизники,
ось і прийшла зима до нашої країни,
світиться олія в підвалах, засинає риба в водоймах,
церкви й вокзали нагріваються зсередини
довгими розмовами —
в зимових голосах завжди більше тепла, аніж змісту.
Рвати зубами дублену шкіру кожухів
і офіцерських бушлатів;
наших синів, співвітчизники, не беруть ні ножі, ні кулі,
не винесе течія і не вивітрить північний вітер,
доки ми знатимемо по іменах
всіх святих на нашому кордоні.
Сніг на перевалі,
суки на митниці —
заберуть зброю,
заберуть наркотики,
стоятимеш примарою серед туману і золота,
куди мені, боже, тепер, де твої, боже, карпати?
З ким мені перебути до ранку в цих полях без снігу?
Як мені перебратися на той бік, як мені винести
мою злість, якої я набрався без твоєї турботи;
витягни, боже, з цього лайна,
якщо ти мене бачиш в тумані.
Котися, приблудне сонце, нашими тихими днями,
давай, моя радосте, грійся, винами і вогнями.
Доки ти мучишся, вже і зима минає,
тільки наше тепло — більше нічого немає,
тільки ріка поміж мною й тобою —
наповнена рибою і водою.
2004
«…щоби не розбудити її…»
…щоби не розбудити її,
переступаючи обережно залишені нею речі,
книги і одяг, нагріті повітрям шматки
тієї травневої ночі; переступаючи в тиші
де стіни, вікна і сходи, і встояна темрява
з осадом мороку на самому дні;
ступаючи ближче до мокрих і свіжих віконниць,
де вже починається самотність рослин і дерев,
зігрітих власним зростанням,
прогріті жарівні домів, дихання цілих районів,
подих країни, ніч на гарячих площинах травня,
натруджене доростання в’язких глибоких земель
до власних поверхонь;
переступаючи через траву,
відчуваючи, як напинається
ця виважена хода,
якою повз тебе зазвичай проходять планети,
вся атмосфера, яка тебе супроводжує,
вся темрява світу, порядок усіх речей,
розмірене і невловиме перетікання предметів
в собі самих, тривання твоєї миті,
якої не вистачить, аби вмістити у ній
травневу розлуку і тривожне тепло заводів.