Панч. Було колись, а зараз один земвідділ наказав райвикові надіслати відомості про жеребців «обоєго полу». Значить, ваше зауваження у меншій мірі недоречне. Кобила — це...
Сенченко*. У нас у Червонограді це просто жива шістка в такій грі, що зветься «циган».
Циган (вилупивши очі). Сенченко, ану без національних моментів!
Півник. Кукуріку!
Панч. Ще один доказ, що мій погляд правильний. А чому, товариші? Тому, що це єсть властиве уявлення кожного зокрема розуму так про один предмет, як і про весь світ.
Коли я охоплюю своїм поглядом нашу планету і вдивляюся в ряд віків, там серед мороку минулих часів я бачу атом із задертим трубою хвостом.
Довкола цього атому зростав прогрес людства. Він безперестану міняв форми, але натура зосталась, міняв поведінку, але пристрасті залишались. З цим погодився колись і Ґізо, але Алтер і Коші, як Сеген і Муаньо*…
Божко (перебиває). Що він тороче? Зеленою Кобилою у нас називається великий кавалок глини для горшків, а він пре чорт зна що. Давайте мені слово!
Голова. В ганчарній справі? Гаразд: будете мати слово, а зараз не перебаранчайте опонентові. Вам залишилась ще одна хвилина.
Панч. І глина складається з атомів, тов. Божко. Я кінчаю. Ви знаєте, що світ складався, складається й буде складатись, як і Божкова глина, із атомів, значить, Зелена Кобила жила в минулому й буде жити в майбутніх віках. (Оплески).
Панч. Ще два слова. Семенко уявляє цю Кобилу без хвоста. Це — твердження помилкове. Уявити Зелену Кобилу без хвоста так само неможливо, як і нещасливий «Авангард» без Голоти Петра*.
Півник. Кукуріку, кукуріку! (І так тричі).
Бурхливі оплески поступово переходять в овацію.
Голова. Слово має Майк Йогансен*.
Промова Майка Йогансена
Любі товариші і ще любіші товаришки. Ви зробили менівелику честь і попрохали мене висловитись у тій справі, що всіх нас захоплює і хвилює через увесь вечір у справі Зеленої Кобили. На прикрий мені жаль, я не можу погодитися ні з одним з товаришів, що промовляли на цю тему. (Голос: «Мистецтво, як лимонад?»*).
Не згадуватиму ні слова про виступ товариша (серед нас стороннього і очевидно п'яного), що пробував нас запевнити, ніби зелену кобилу можна побачити тільки поштрихувавши якусь шкапу зеленою фарбою; перейду до тих, що серйозно і уважно поставилися до справи.
Але я не можу пристати й на думку того товариша, що розглядав Зелену Кобилу, як деякий символ нашої радянської країни.
Ясно, що в такому аспекті це була б не зелена кобила, а радше червоний кінь. Але я не символіст. Нехай цим займаються символісти.
(Мих. Бик*: «Прошу слова по личному вопросу»).
Так само глибоко неправдивий той погляд (що його висловила молода товаришка з синіми, як Фірвальдштетське озеро, очима), ніби Зелена Кобила є друкарська помилка нашої шановної редакційної колегії і стоїть замість слів «зазначена колегія». Бо коли це друкарська помилка, то чому вона не могла б передавати слів: «заборонена казка», або «заведена катеринка», або «зачароване коло»? (Дехто почина хвилюватись).
Але найбільш небезпечним мені здається виступ того скептика (не можу навіть назвати його товаришем), який привселюдно заявив, що Зелена Кобила — це нереальна фікція, абсурдна мрія, фантастична вигадка ледащих людей і що в дійсності ідеал Зеленої Кобили — річ недосяжна. Натомість цей громадянин пропонував нам доїти сірих кобил і виробляти з їхнього молока халву чи рахат-лукум. Сором, товариші!
Я довго думав, товариші, і мені здається, що я додумав до кінця. Я не боявся ніяких висновків і послідовно довів свою мисль до її логічного завершення. Спробую пояснити її вам.
Зелена Кобила могла з'явитися на світ тільки в наслідок любови, любови між більш-менш зеленим жеребцем і не менш зеленою ж кобилою.
Із цього цілком очевидно виходить, що Зелена Кобила не одна на світі. Її матір — це була теж зелена кобила, її батько теж був зелений жеребець, її брати і сестри теж зелені коні і зеленою (коли вона тільки не вийде заміж за якогось коня вороного чи коня блідого) мусить бути й вона.
Що ж таке цей зелений колір у тієї кобили? Чи не випадкова гра природи, чи це опрична омана, чи нарочита манірність? Ні, це не те, товариші. Це мімікрія, це офарблення, що уподібнюється до околишнього світу.