Багато хто з ранкового натовпу цього зимового дня зауважив його появу. Зрештою, сліпий фримен зоставався рідкістю. Фрименський закон надалі відсилав сліпих до Шай-Хулуда. Приписи Закону, хоч і менше шанованого за нових, лагідніших щодо води часів, зоставалися незмінними із найраніших днів. Сліпі були дарунком Шай-Хулудові, яких виводили на відкритий блед[13], щоб великі черви їх пожерли. Коли так коїли — а багато історій про це долітало до міст, — то завше там, де ще правили гігантські хробаки, звані Старцями Пустелі. Отож сліпий фримен досі був дивовижею, і люди зупинялися, щоб глянути, як минає їх ця дивна пара.
Хлопець мав на вигляд десь чотирнадцять стандартних років, один із нової породи, що носила модифіковані дистикости. Такі дистикости відкривали обличчя повітрю, яке крало з нього вологу. Тож можна було розгледіти тонкі риси, цілковито сині, забарвлені прянощами очі, ніс грудочкою і той невинний вираз, за яким у молодих часто ховається цинізм. Старий був повною йому протилежністю, нагадував про майже забуті часи. Йшов довгими сягнистими кроками, вирізнявся жилавістю. Це свідчило про довгі роки мандрівок крізь пісок, коли його несли тільки власні ноги чи полонений хробак. Голову тримав прямо, з тією непорушністю шиї, яка характерна для багатьох сліпих. Покрита каптуром голова поверталася лише тоді, коли він наставляв вухо на звук, що привернув його увагу.
Дивна пара проходила крізь натовп, що зібрався впродовж дня, і зрештою дісталася сходів, схожих на цілі поля терас. Вони вели до узвишшя-ескарпу, де здіймався Храм Алії, гідний сусід Полової твердині. Проповідник піднімався сходами вгору, аж доки він і його юний поводир не вийшли на третій рівень, де прочани хаджу чекали вранішнього відкриття гігантських дверей, що височіли над ними. Ці двері були достатньо великими, аби впустити досередини цілий собор однієї зі стародавніх релігій. Казали, що прохід крізь них має зменшити душу пілігрима до розміру порошинки, достатньо дрібної, аби він міг пройти крізь вушко голки й потрапити на небеса.
На краю площі третього рівня Проповідник обернувся, і здавалося, наче він озирається довкола, наче його порожні очниці могли розгледіти виряджених міщухів. Деякі з них були фрименами, а їхній одяг зовні нагадував дистикости, хоча насправді це була всього-на-всього декоративна тканина. Побачив також ревних пілігримів, які щойно прибули в космічних кораблях Гільдії й очікували першого кроку до священнодійства, що гарантує їм місце в раю.
Ця площа була гамірним місцем: були там послідовники культу Духу Магді в зелених шатах, які мали при собі живих яструбів, навчених викрикувати пронизливий «поклик до небес». Гукали продавці їжі. Узагалі багато чого було тут виставлено на продаж, про що сповіщали гучні верескливі голоси, надто ж про Таро Дюни з книжечками коментарів, видрукуваними на шиґаструні. Один крамар мав екзотичні шматки тканини «з гарантією, що їх торкався сам Муад’Діб». Інший пропонував флакони з водою, «засвідчені, що походять із січі Табр, де мешкав Муад’Діб». Водночас розмови йшли сотнями чи й більше діалектів галаху, переплетених із різкими гортанними чи пискливими мовами зовнішників, зібраних під берлом Священної Імперії. Лицепляси й карлики з непевних ремісничих планет тлейлаксу в яскравій одежі підстрибували й вирували, розштовхуючи натовп. Були там худі обличчя і товсті багатоводні. Шурхіт нервових кроків долинав од покритих піском широких пласталевих сходів. Час від часу з цієї какофонії вирізнявся пронизливий молитовний вигук: «Муаааад’Діб! Муаааад’Діб! Вислухай благання моєї душі! О ти, Божий помазанику, благослови мою душу! Муаааад’Діб!»
Поблизу пілігримів двоє мімів грали за кілька монет, декламуючи рядки популярного зараз «Диспуту між Армістедом і Ліандграхом».
Проповідник схилив голову, прислухаючись.
Штукарі були городянами середнього віку зі знудьгованими голосами. Після наказу молодий поводир описав їх Проповіднику. Мали на собі легкий одяг, навіть не намагаючись симулювати дистикост на багатоводних тілах. Ассану Таріку сподобалася ця забава, але Проповідник скартав його.
Штукар, який грав роль Ліандграха, саме закінчив свою промову: «Ба! Всесвіт може бути схоплений лише чутливою рукою. Ця рука веде твій цінний мозок, веде вона й усе інше, що з мозку походить. Ти бачиш, що створив, ти стаєш чутливим, але тільки після того, як рука виконає свою роботу!»