— Не говори зі мною таким тоном! — відрізала Алія.
Очі Айдаго розширилися. Якусь мить він бачив чужий вираз на обличчі Алії, і це було бентежне видовище. Він глянув на Ірулан, але вона нічого не помітила, а може, просто не показала цього.
— Я не потребую азбучних істин, — сказала Алія усе ще з чужим гнівом у голосі.
Айдаго щосили намагався посміхнутися, але йому перехопило подих.
— Ніколи не відходимо далеко від багатства й усіх його масок, коли маємо справу з владою, — протягла Ірулан. — Пол був суспільною мутацією, і тому мусимо пам’ятати, що він змінив давній майновий баланс.
— Такі мутації не є незворотними, — сказала Алія, відвертаючись від них, ніби для того, щоб не демонструвати знову цієї жахливої зміни. — Хай би де в імперії було багатство, вони про це знають.
— Також вони знають, — промовила Ірулан, — що є три особи, які можуть увічнити цю мутацію, — близнята й…
Вона вказала на Алію.
«Чи вони обидві збожеволіли?» — спитав себе Айдаго.
— Вони спробують вчинити на мене замах! — проскрипіла Алія.
Шокований Айдаго сидів мовчки, а його ментатська свідомість вирувала. Замах на Алію? Навіщо? Їм аж надто легко дискредитувати її. Могли б відірвати її від фрименів і цькувати, як забажають. Але близнята, тепер… Знав, що неспроможний зберегти ментатський спокій, необхідний для таких обрахувань, але він мав спробувати. Мусив бути якомога точнішим. Водночас знав, що точне мислення містить невпорядковані абсолюти. Природа не є точною. Всесвіт, зведений до його шкали, не був точним: був непевним і невиразним, повним несподіваних рухів і змін. Людство як цілісність теж мало входити до цього розрахунку як явище природи. Увесь процес точного аналізу насправді був обрубуванням, усуненням з потоку подій Усесвіту. Він мусив увійти в цей потік, бачити його рух.
— Ми правильно зробили, що зосередилися на ДАПТ і Ландсрааді, — Ірулан не змінила своєї протяжної інтонації. — А припущення Дункана дає нам змогу вибудувати першу лінію запитів щодо…
— Грошей як передавача енергії, не можна відокремити від тієї енергії, яку вони виражають, — сказала Алія. — Ми всі це знаємо. Але мусимо відповісти на три конкретні питання. Коли? З використанням якої зброї? Де?
«Близнята… близнята, — думав Айдаго. — Це близнята в небезпеці, не Алія».
— Тебе не цікавить, хто і як? — спитала Ірулан.
— Якщо Дім Корріно, ДАПТ чи будь-яка інша група використає людей як інструменти на цій планеті, — промовила Алія, — маємо понад шістдесят відсотків шансів відшукати їх, перш ніж вони почнуть діяти. Якщо знатимемо, коли вони будуть діяти й де, то зможемо покращити ці шанси. Як? Це зводиться до простішого питання: якою зброєю?
«Чому вони бачать це не так, як я?» — міркував Айдаго.
— Гаразд, — сказала Ірулан. — Коли?
— Коли загальна увага зосередиться на чомусь іншому, — відповіла Алія.
— Під час Собору загальна увага була зосереджена на твоїй матері, — зауважила Ірулан. — Спроби замаху не було.
— Недобре місце, — відповіла Алія.
«Що вона робить?» — міркував Айдаго.
— Тоді де? — спитала Ірулан.
— Саме тут, у Твердині, — промовила Алія. — Тут я почуваюся в найбільшій безпеці, а моя охорона найслабша.
— Якою зброєю? — спитала Ірулан.
— Конвенційною — такою, яку може мати при собі фримен: отруєний крис-ніж, мауля-пістоль.
— Давно не пробували мисливця-шукача, — зауважила Ірулан.
— Він не спрацює в натовпі, — сказала Алія. — А натовп необхідний.
— Біологічна зброя? — припустила Ірулан.
— Інфекційний чинник? — спитала Алія, не приховуючи недовіри. Як Ірулан могла подумати, наче інфекційний чинник переборе імунні бар’єри, що захищають Атрідів?
— Я радше думала про якусь малу тваринку, — відповіла Ірулан. — Маленьку тваринку, наприклад, натреновану кусати певну жертву, вводячи з укусом отруту.
— Тхори Дому не допустять цього, — заперечила Алія.
— А хтось із них? — спитала Ірулан.
— Це неможливо. Тхори Дому не приймуть чужого, вб’ють його. Ти це знаєш.
— Я лише вивчаю можливості, сподіваючись, що…
— Накажу, щоб моя охорона була насторожі, — промовила Алія.
У мить, коли Алія сказала «охорона», Айдаго затулив руками тлейлаксанські очі, намагаючись запобігти владному залученню, яке його охопило. Це була Раджія[18], рух Нескінченності, виражений через Життя, прихований келих цілковитого занурення у ментатську свідомість, який очікував кожного ментата. Це кинуло його свідомість у всесвіт, як закидають невід, аби визначити тіла, що містяться в ньому. Він побачив, як близнята припали до землі в темряві, а в повітрі довкола них загрібають гігантські пазурі.
18
Жіноче ім’я, що арабською мовою означає «прохачка», «благальниця». Можливо, автор мав на увазі також слово «радж’я» — у мові гінді «рада».