Вона труснула головою, щоб викинути з неї ці думки, розпізнавши у них гафлю[21], ґедзя, що не дає зосередитись.
Куди зникли діти? Пішли до Джакуруту? Вони мали якийсь план. «Намагалися просвітити мене настільки, наскільки, на їхню думку, я могла це прийняти», — згадала вона. Коли ж досягли видимої їм межі, Лето наказав їй підкоритися.
Він наказав їй!
Лето розпізнав, що робить Алія, це очевидно. Обоє близнят казали їй про тітчине «нещастя», навіть коли захищали її. Алія грала в ризиковану гру, зробивши ставкою правоту свого становища в Регентстві. Вимога опіки над близнятами підтвердила це. Джессіка відчула, як гіркий сміх стрясає її груди. Превелебна Мати Ґай Єлена Могіям любила пояснювати цю особливу помилку своїй учениці, Джессіці: «Концентруючи свідомість на власній правоті, запрошуєш сили опозиції, щоб вони тебе здолали. Це поширена помилка. Навіть я, твоя вчителька, припустилася її».
— І навіть я, твоя учениця, припустилася її, — прошепотіла сама собі Джессіка.
Вона почула шурхіт тканини в коридорі за завісою. Ввійшло двоє молодих фрименів, частина супроводу, який вони зібрали вночі. Обидва відчували виразне благоговіння в присутності матері Муад’Діба. Джессіка бачила їх наскрізь: не були мислителями, отож прив’язувалися до якоїсь уявної сили, бо це давало їм ідентичність. Якби її не відображали, були б порожніми, а отже — небезпечними.
— Аль-Фалі вислав нас уперед, щоб підготувати вас, — сказав один із молодих фрименів.
Джессіка відчула раптове стискання в грудях, але її голос зостався спокійним.
— Приготувати мене до чого?
— Стілґар вислав Дункана Айдаго як свого вісника.
Джессіка мимовільним жестом натягла каптур аби на волосся. Дункан? Але ж він був знаряддям Алії.
Фримен, що сповістив їй це, ступив півкроку вперед.
— Айдаго каже, що прибув забрати вас до безпечного місця, однак аль-Фалі не знає, як це може бути.
— Це справді здається дивним, — погодилася Джессіка. — Але в нашому Всесвіті трапляються і дивніші речі. Приведіть його.
Вони перезирнулися, але скорились. Вийшли разом з таким поспіхом, що ще раз розірвали знищену завісу.
Тоді крізь завісу пройшов Айдаго, а слідом за ним — два фримени й аль-Фалі позаду, тримаючи руку на крис-ножі. Айдаго здавався спокійним. Мав на собі одяг гвардійця Дому Атрідів — однострій, який не надто змінився за понад чотирнадцять віків. Арракіс замінив давні пласталеві клинки із золоченими руків’ями на крис-ножі, але це й усе.
— Кажуть, ти хочеш мені допомогти, — промовила Джессіка.
— Хоча це може здатися дивним, — відповів він.
— Хіба ж Алія не послала тебе викрасти мене? — спитала вона.
Його чорні брови ледь піднялися — єдина ознака здивування. Багатофасеткові тлейлаксанські очі далі з пильним блиском вдивлялися в неї.
— Таким був її наказ, — підтвердив він.
Кісточки пальців аль-Фалі, затиснутих на ножі, побіліли, але він не ворухнувся.
— Більшу частину цієї ночі я провела, пригадуючи всі помилки, яких припустилася з донькою.
— Їх було чимало, — погодився Айдаго, — і більшості з них припустився і я.
Вона побачила, як дрижать м’язи його щелепи.
— Я прагнула покинути це місце. Ти ж… ти прагнув знайти дівчину, у якій бачив би мою молодшу версію.
Він мовчки погодився.
— Де мої онуки? — суворим голосом запитала вона. Він кліпнув, тоді сказав:
— Стілґар вважає, що вони пішли до пустелі — сховатися. Можливо, вони помітили, що ця криза надходить.
Джессіка глянула на аль-Фалі, який кивнув, підтверджуючи, що саме цього вона й сподівалася.
— Що робить Алія? — спитала Джессіка.
— Ризикує викликати громадянську війну.
— Ти віриш, що до цього дійде?
Айдаго знизав плечима:
— Ймовірно, ні. Часи пом’якшали. Є чимало людей, охочих слухати приємні аргументи.
— Погоджуюсь, — сказала вона. — То й добре, а як бути з моїми внуками?
— Стілґар знайде їх, якщо…
— Так, розумію. — То все справді залежало від Ґурні Галлека. Вона повернулася, глянула на кам’яну стіну ліворуч. — Зараз Алія з усіх сил ухопилася за владу. — Вона озирнулася на Айдаго. — Ти розумієш? Владу використовують, тримаючи її легко. Надміру сильно хапати владу означає бути нею одержимим і, таким чином, стати її жертвою.
— Так завжди казав мені мій Герцог, — промовив Айдаго.