— Так! “Подайте їм допомогу”! — повторив Гленарван. — Але де ж ці бідолахи? Тут нічого не сказано, де саме потонув корабель.
— Будемо сподіватися, що французький документ виявиться ясніший, — сказала Гелена.
— Подивимось його, — мовив Гленарван. — З ним буде легше, адже ми всі знаємо французьку мову.
Ось текст третього документа:
— Гляньте, тут є цифри! — скрикнула Гелена.
— Будемо діяти послідовно, — сказав Гленарван. — Дозвольте мені відтворити одне за одним ці неповні порізнені слова. Я бачу, що йдеться про трищоглове судно, повну назву якого подають нам спільно англійський і французький документи: “Британія”. Далі — “гонія” і “південний”, з них зрозуміле тільки друге слово.
— Оце дорогоцінна деталь, — зауважив Джон Манглс. — Виходить, судно потонуло в Південній півкулі.
— Це ще не надто певно, — кинув майор.
— Підемо далі, — сказав Гленарван. — Слово “діст” частина дієслова “дістатися”.
Отже, ці горопахи дісталися до якогось берега. Але куди? Що воно за “контин”? Може, континент? Потім “жорсток”?
— Жорстокий! — скрикнув Джон Манглс. — От і пояснення німецького слова graus: grausam — жорстокий.
— Далі! Далі! — вигукнув Гленарван, чиє збудження і цікавість зростали в міру того, як на його очах роз’єднані слова набували логічного змісту. — Інд… Чи не мовиться тут про Індію, куди, можливо, було викинуто цих моряків? А що означає слово “овго”? А, довгота. Ось і широта: тридцять сім градусів одинадцять мінут. Нарешті маємо хоч одну точну вказівку.
— Так, але тут бракує довготи, — зауважив Мак-Наббс.
— Не можна вимагати, щоб було все, дорогий майоре. Знати градус широти — це вам неабищо. Французький документ таки найповніший. Очевидно, кожний — дослівний переклад двох інших, бо кількість рядків всюди однакова. Тепер треба їх об’єднати, перекласти якоюсь одною мовою й відтворити їхній найвірогідніший, найлогічніший і найповніший зміст.
— А якою мовою ви будете перекладати? — запитав майор.
— Французькою, — відповів Гленарван, — бо ж найбільше значущих слів збереглося саме у французькому документі.
— Цілком слушно, сер, — сказав Джон Манглс. — До того ж ми всі добре знаємо цю мову.
— Отже, зробимо так. Я перепишу документ, поєднуючи частки слів і фраз, доповнюючи їх безсумнівними за змістом словами і залишаючи проміжки недоторканими; потім ми порівняємо й обміркуємо.
Гленарван не гаючись узявся за перо й за кілька хвилин подав своїм друзям папір, де було написано:
Тут саме з’явився матрос. Він доповів капітанові, що “Дункан” уже увіходить до Клайдської затоки, й запитав, які будуть розпорядження.
— Ваші наміри, сер? — звернувся Джон Манглс до Гленарвана.
— Якнайшвидше дістатися до Думбартона. Відтіль леді Гелена поїде до Малькольм-Касла, а я — до Лондона, щоб подати цей документ в адміралтейство.
Джон Манглс зробив відповідні розпорядження, і матрос пішов переказати їх помічникові капітана.
— Тепер, друзі мої, — сказав Гленарван, — повернемось до нашого документа. Ми натрапили на слід страшної катастрофи. Від нашої кмітливості залежить життя кількох людей. Докладемо ж усіх зусиль, щоб розгадати цю таємницю.
— Ми готові, любий Едварде, — мовила Гелена.
— Насамперед треба визначити в цьому документі три частини: по-перше, те, що ми знаємо, по-друге, те, що дозволяє робити певні припущення, і трете — те, що нам невідоме. Що ж ми знаємо? Те, що 7 червня 1862 року трищоглове судно “Британія” з порту Глазго потонуло, що два матроси й капітан кинули в море цей документ під 37°11? широти і що вони просять допомоги.
— Достеменно так, — мовив майор.
— Які припущення вірогідні? Перш за все — корабель загинув десь у південних морях, і тут я прошу уважніше придивитися до слова “гонія”. Може, це частинка назви якоїсь країни?
— Патагонія! — скрикнула Гелена.
— Безперечно.
— Та хіба ж тридцять сьома паралель перетинає Патагонію? — спитав майор.
— Це дуже легко перевірити, — відповів Джон Манглс, розгортаючи карту Південної Америки. — Саме так. Тридцять сьома паралель проходить крізь Патагонію. Вона перетинає Араукарію й пампу вздовж північних кордонів Патагонії і губиться в Атлантичному океані.
— Гаразд! Читаємо далі. Двоє матросів і капітан “діст…” дістались, але куди? “Контин”… — до континенту; зверніть увагу, до континенту, а не острова. Що ж сталося з ними? На щастя, тут збереглося три літери “пол…”, які говорять нам про їхню долю. Ці бідолахи — бранці, вони потрапили в полон. До кого? До “жорстоких індіанців”. Хіба це не переконливо? Хіба слова, котрих бракує, не просяться самі собою на порожні місця? Хіба документ не робиться раз у раз ясніший?