Їх прийшло зо два десятки, зодягнених, як і цар, у довгі, по кісточки, плащі, але не червоного, як у царя, кольору. Вони вклякли у низькому поклоні. Позаду гурту стояв Арйох.
— Цієї ночі мені приснився сон, який мене збентежив, — озвався цар. — Я волію, аби ви скинули тягар з мого серця й витлумачили істоту того сну.
Якийсь час гурт німував, а тоді подав голос найстаріший:
— Царю, живи вічно! Оповіж нам, рабам твоїм, сон, який стурбував тебе, і ми, раби твої, витлумачимо його.
— Ні, — сказав цар. — Ви самі розкажіть мені мій сон. І дайте його тлумачення.
— Живи вічно, великий царю! — озвався здивовано один з гурту. — На суходолі немає такого, хто оповів би тобі твій сон. Не зможемо цього зробити й ми, раби твої.
— Усі так думають? — поцікавився правитель.
— Усі, живи вічно, володарю! — сказав найстаріший.
— Тоді я віддаю вас у руку Арйоха, — повідомив цар. — Щойно я зважив вас і знайшов, що ви нічого не важите… Арйоху, повбивай їх, а їхні будинки і все їхнє майно поспалюй.
Після цих слів володаря я відчув, як у мене почали терпнути ноги. Поміж тих людей були жерці з єгипетського храму, халдейські віщуни й маги, які могли наслати хворобу не тільки на окрему людину, а й нещастя на ціле плем’я; цар також володів їхніми знаннями. Але не це мене злякало — серед них був мій рідний дядько.
Я ретельно записав як цареві слова, так і слова, мовлені храмовниками. Не записав тільки безтямні оклики тих із них, які злякалися смерті, а також те, як двох, що втратили свідомість, виносили з палат їхні товариші.
— Великий царю, в ім’я Мардука та Іштар[4], благаю, не посилай рабів своїх у край без вороття! — Це були слова старійшини, які долинули вже ззовні, і в яких, проте, не вгадувалося відчаю.
Почулися брутальні вигуки. То Арйох передав храмовників сторожі царського палацу, яка погнала їх до в’язниці. Їм залишилося жити менше доби. Завтра на світанку їх заколють мечем.
По якомусь часі в покої царя проникли голоси, а тоді зайшов Арйох.
— Царю, живи вічно! — озвався він. — Осмілився потурбувати тебе раб твій Валтасар, той, що з магів.
— А чому він не у в’язниці? — поцікавився Навуходоносор.
— Його не було поміж тих, кого приводив до тебе твій раб. Та коли я його забрав, щоб відправити туди, де всі, то він сказав, що зможе оповісти тобі твій сон.
— Веди.
По хвилі з’явився чоловік, віком, як і цар.
— Живи вічно, великий царю! — мовив він. — Раб твій Валтасар насмілився стати перед лицем твоїм, бо відає причину бентеги твоєї. Але знай, царю, що для вирішення завдання, яке ти поставив перед рабами твоїми магами, халдеями та мудрецями, не вистачить розуму всіх людей землі. Не під силу це було б і мені, але є Бог живий на небі, який зглянувся на мою молитву й показав мені твій сон і дав істоту його… Твій сон та видіння твоєї голови на ложі твоїм — ось вони: Тобі, царю, приходили думки про те, що буде потім, після тебе, а Той, Хто відкриває таємниці, показав тобі те, що станеться в майбутньому. Тобі, царю, снився бовван. Великий такий! Блиск його дуже сильний! А ти стояв біля його ніг здрібнілий і наляканий. Голова того боввана була з чистого золота, груди й рамена — срібні, нутро і стегно — з міді, гомілки — з заліза. А ноги частинно з заліза, а частинно з глини. І ти, царю, бачив, як одірвався камінь — не з руки кинений — і влучив боввана в ноги його, що з заліза та з глини, — і розтрощив їх. Того часу розтрощилися, як одне, — глина, залізо, мідь, срібло та золото. І вони стали немов та полова з току жнив, а вітер їх розвіяв, і не знайшлося по них жодного сліду. А камінь став великою горою і наповнив усю землю.
4
Іштар — одне з центральних божеств Вавилона. Вона ж Астарта — богиня плодючості. Пізніше — Артеміда.