Господарі мерщій повезли їх до лікарні, де лікар ампутував братові середній палець на лівій руці. Якийсь час брат ходив із забинтованою рукою на перев’язі, а потім носив на цурпалкові маленький чорний шкіряний ковпачок. Йому було шість років. Хоча ніхто не вдавав, ніби палець виросте знову, він не нарікав.
Хлопчик ніколи не вибачився перед братом, і йому ніхто ніколи не дорікав за його вчинок. Проте цей спогад лежить тягарем на ньому, спогад про м’який опір плоті та кістки, а потім стирання їх.
— Принаймні ти можеш пишатися, що маєш у родині людину, яка зробила щось у житті, лишила по собі слід, — каже мати.
— Ти казала, що то був страхітливий старигань. Казала, що він жорстокий.
— Так, але він зробив щось у житті.
На фотографії в спальні тітки Анні Балтазар Дюб’єль має похмурі пильні очі й заціплені суворі вуста. Дружина поряд із ним видається втомленою і роздратованою. Балтазар Дюб’єль зустрівся з нею, донькою ще одного місіонера, коли приїхав до Південної Африки навертати поган. Згодом, поїхавши проповідувати Євангеліє ще й до Америки, він узяв із собою її і їхніх трьох дітей. На колісному пароплаві на Міссісіпі хтось дав його доньці Анні яблуко, яке вона принесла й показала йому. Він побив її різками за те, що вона розмовляла з незнайомцем. Оце і є ті нечисленні факти, які хлопчик знає про Балтазара, плюс балаканина в неоковирній червоній книжці, примірників якої у світі є набагато більше, ніж світ потребує їх.
Троє дітей Балтазара — це Анні, Луїза (мати його матері) й Альберт, зображений на фотографіях у спальні тітки Анні як переляканий хлопчик у матроському костюмі. Нині Альберт — уже дядько Альберт, згорблений старий чоловік із драглистою, наче гриб, білою плоттю, він ненастанно труситься, тож, коли ходить, його треба підтримувати. Дядько Альберт у своєму житті ніколи не заробляв належної зарплати. Він усе життя писав книжки та оповідання, а працювати доводилося його дружині.
Хлопчик запитав матір про книжки дядька Альберта. Одну вона читала колись давно, відповіла мати, але не пам’ятає її. «Вони дуже старомодні. Люди вже не читають таких книжок».
Хлопчик знайшов у комірчині дві книжки дядька Альберта, надруковані на тому самому грубому папері, що й «Ewige Genesing», але оправлені в коричневі палітурки такої самої барви, що й лавки на залізничних станціях. Одна з них має назву «Kain», друга — «Die Misdade van die vaders», «Злочини батьків».
— Можна взяти їх? — запитує хлопчик.
— Певне, що можна, — відповідає мати. — Вони нікому не потрібні.
Хлопчик намагається читати «Die Misdade van die vaders», але доходить тільки до десятої сторінки, книжка надто нудна.
«Ти повинен любити свою матір і бути підтримкою для неї». Він думає про настанови тітки Анні. «Любити» — це слово він вимовляє з огидою. Навіть мати вже навчилася не казати йому: «Я люблю тебе», хоча вряди-годи промовляє тихенько «Любов моя», коли каже йому на добраніч.
Хлопчик не бачить у любові ніякого сенсу. Коли чоловіки та жінки цілуються у фільмах, і приглушено й збудливо грають скрипки, він корчиться на своєму стільці. Він присягається, що ніколи не буде отаким: солодкавим і сентиментальним.
Він не дозволяє, щоб його цілували, хіба тільки батьковим сестрам, роблячи виняток для них, бо це їхній звичай, і вони не здатні розуміти чогось іншого. Поцілунки — частина ціни, яку він платить за поїздки на ферму: швидкі дотики його вуст до їхніх, що, на щастя, завжди сухі. В родині його матері не цілуються. Ніколи не доводилося йому й бачити, щоб мати й батько цілувались як слід. Часом, коли присутні інші люди, і з якоїсь причини їм треба вдати поцілунок, батько цілує матір у щоку. Вона підставляє щоку неохоче, сердито, немов її силують; його поцілунок легкий, швидкий, нервовий.
Батьків пеніс він бачив тільки раз. Це було 1945 року, батько тільки-но повернувся з війни, і вся родина зібралась у Воельфонтейні. Батько з двома братами пішов полювати і взяв його з собою. Був спекотний день, дійшовши до ставка, чоловіки вирішили скупатися. Побачивши, що вони збираються купатися голяка, хлопчик спробував відійти, але його не пускали. Чоловіки весело жартували й хотіли, щоб і він роздягнувся й плавав, але він не хотів. Отож він бачив усі три пеніси, найвиразніше — батьків, блідий і білий. Хлопчик добре пам’ятає, як він шкодував, що дивився на нього.