Мати сама собі дає юридичну пораду. Вона хоче, щоб її майно відокремили від майна її чоловіка, доки не сталося нового лиха: скажімо, обідній стіл, шафу з шухлядами і дзеркалом, кавовий столик із пахучої деревини, який подарувала їй тітка Анні. Вона б хотіла внести поправки до шлюбного контракту, згідно з яким кожна сторона відповідає за борги другої сторони. Але виявилося, що шлюбні контракти годі змінити. Якщо батько піде на дно, піде на дно й мати, вона та її діти.
Екстіна і машиністку попередили про звільнення, контору в Ґудвуді закрили. Хлопчик ніколи не побачив, що сталося з зеленим вікном і золотими літерами. Мати й далі вчителювала. Батько почав шукати роботу. Щоранку, рівно о сьомій, він виходив у місто. Але за годину чи дві — ось його таємниця, — коли вже нікого не було вдома, повертався. Одягав піжаму і знову лягав у ліжко з кросвордом із «Cape Times» і чвертю літра бренді. Потім, десь о другій годині пополудні, до того, як прийдуть жінка і діти, одягався і йшов до свого клубу.
Клуб мав назву «Wynberg», хоча насправді був тільки частиною однойменного готелю. Там батько вечеряв і збавляв час за випивкою. Інколи після півночі — шум будив хлопчика, він спав не дуже міцно — перед будинком зупинявся автомобіль, відчинялися двері, батько заходив і йшов до туалету. Невдовзі зі спальні долинав потік сердитого шепоту. Вранці на підлозі в туалеті й на сидінні унітазу видніли темно-жовті плями, чувся нудотний солодкавий запах.
Хлопчик написав і повісив у туалеті оголошення: «Будь ласка, піднімайте сидіння». Оголошення нехтували. Поливання сечею сидіння унітазу стало з боку батька останнім актом виклику дружині й дітям, що обернулися до нього плечима.
Таємне батькове життя розкрилося йому, коли одного разу він не пішов до школи, захворівши або вдавши, ніби захворів. Зі свого ліжка він чув, як скрегоче ключ у замку вхідних дверей, чув, як батько вмощується в сусідній кімнаті. Згодом, винні, сердиті, вони проминають один одного в коридорі.
Перше ніж вийти з дому пополудні, батько ретельно спорожняв поштову скриньку і прибирав деякі листи, які ховав на дні своєї шафи під паперовою підстилкою. Коли зрештою все з’ясувалося, то саме на ту схованку листів у шафі — рахунки з днів контори в Ґудвуді, листи з вимогами, листи від адвокатів — найдужче нарікала мати. «Якби я тільки знала, я б виробила якийсь план, — казала вона. — А тепер наше життя зруйноване».
Борги наростали всюди. Відвідувачі приходили будь-якої години дня і ночі, але батько не давав їм змоги поглянути на себе. Щоразу, коли хтось стукав у двері, він закривався в спальні. Мати вітала відвідувачів стишеним тоном, вела їх до вітальні, зачиняла двері. Згодом хлопчик чув, як вона сердито шепотіла щось собі на кухні.
Були розмови про «Товариство анонімних алкоголіків», про те, що батько повинен піти до них, щоб довести свою щирість. Батько обіцяє, але не йде.
Прийшли двоє судових виконавців для опису хатнього майна. Був сонячний суботній ранок. Хлопчик пішов до своєї спальні й намагався читати, але марно, виконавці вимагають доступу до його кімнати, до кожного помешкання. Він іде на затильне подвір’я. Навіть там вони йдуть за ним слідом, усе обдивляються, щось записують у блокнот.
Хлопчик увесь час кипить від люті. «Цей чоловік, — називає він батька, коли розмовляє з матір’ю, надто переповнений гнівом, щоб казати ім’я, — чому ми повинні мати щось спільного з цим чоловіком? Чому ти не віддаси цього чоловіка до в’язниці?»
На своїй поштовій книжці заощаджень хлопчик має двадцять п’ять фунтів. Мати присягається перед ним, що ніхто не забере його грошей.
Відбувся візит містера Ґолдінґа. Хоча містер Ґолдінґ кольоровий, він якимсь чином має владу над батьком. До його візиту ретельно готуються. Його приймуть у вітальні, як і решту відвідувачів. Йому подадуть чай у тому самому чайному сервізі. В обмін за таке добре ставлення сподіваються, що містер Ґолдінґ не подаватиме позову.
Прибуває містер Ґолдінґ. Він у двобортному костюмі, не всміхається. П’є чай, який подає мати, але нічого не обіцяє. Він хоче свої гроші.
Коли він пішов, виникає дискусія, що робити з його чашкою. Звичай, здається, полягає в тому, що чашку, з якої пив кольоровий, слід знищити. Хлопчик дивується, що материна родина, яка не вірить ні в що інше, вірить у такі речі. А втім, мати зрештою просто миє чашку з хлорним вапном.