Выбрать главу

Жаклін не повірить йому з тієї простої причини, що він не вірить собі. Інколи він думає, ніби узагалі ні в що не вірить. Але в остаточному підсумку лишається факт, що його перша спроба жити з жінкою скінчилася крахом, ганьбою. Він повинен повернутися до колишнього життя, коли він жив сам по собі, і в цьому буде неабияка полегкість. Проте він не може жити сам завжди. Коханки — частина життя художника; навіть якщо він уникне пастки шлюбу, як він заприсягся собі, він однаково знайде спосіб жити з жінками. Мистецтво не може живитися самою знедоленістю, тугою, самотністю. Повинні бути близькість, пристрасть, кохання.

Пікассо, цей видатний, а можливо, найвидатніший художник — живий приклад. Пікассо закохується в жінок, в одну за одною. Одна за одною вони перебираються до нього, поділяють його життя, правлять йому за модель. Із пристрасті, яка знову спалахує з кожною новою коханкою, якась Дора або Пілар, що їх випадок ставить на порозі його квартири, перероджуються в неминуще мистецтво. Ось як воно робиться. А як щодо нього? Чи може він пообіцяти, що жінкам у його житті, не тільки Жаклін, а й усім прийдешнім жінкам, яких йому навіть несила уявити собі, судилася така сама доля? Йому хотілося б вірити в таке, але тут є свої сумніви. На питання, чи стане він видатним художником, відповість тільки час, але безперечне одне: він не Пікассо. Вся його чутливість відмінна від чутливості Пікассо. Він спокійніший, похмуріший, північніший. Не має він і чорних гіпнотичних очей Пікассо. Якщо він колись і спробує змінити фігуру жінки, то не так жорстоко, як Пікассо, що гне і скручує її тіло, наче метал у вогненній печі. А втім, письменники не такі, як художники: вони затятіші, витонченіші.

Чи справді така доля судилася всім жінкам, які поєднали своє життя з художниками: найгірше і найкраще, що є в тих жінках, видобувають і перетворюють у вигадку? Джон думає про Елен з «Війни і миру». Чи справді Елен була однією з коханок Толстого? Чи припускала вона коли-небудь, що ще довго по її смерті чоловіки, які ніколи не бачили її, тужитимуть за її прегарними оголеними плечима?

Невже це все має бути таким жорстоким? Звичайно, має бути певна форма співіснування, коли чоловік і жінка їдять разом, сплять разом і живуть разом, але й далі зосереджуються кожен окремо на дослідженні власної душі. Невже саме це й становить причину, чому зв’язок із Жаклін був приречений на поразку: адже Жаклін, не будучи художником, не могла оцінити потребу митця у внутрішній самотності? Якби Жаклін, наприклад, була скульптором, якби один куток квартири був виділений їй, щоб вона там різьбила мармур, поки в іншому кутку він боротиметься зі словами та римами, чи квітнуло б тоді кохання між ними? Невже це мораль сюжету про нього і Жаклін: митцям найкраще мати любовні зв’язки тільки з митцями?

2

Зв’язок із Жаклін віддано минувшині. Після тижнів душної близькості йому нарешті знову належить уся кімната. Шухляди та валізи Жаклін він склав у кутку й чекає, поки вона забере їх. Цього не сталося. Натомість одного вечора з’явилася сама Жаклін. Вона прийшла, як заявила, не відновити спільне проживання з ним («Жити з тобою неможливо»), а укласти мир («Я не люблю сварок, вони пригнічують мене»), мир, який зумовлював спершу вкладання в ліжко разом із ним, а потім, уже в ліжку, проповіді йому про те, що він написав про неї в щоденнику. Жаклін розводиться безкінечно, тож заснули вони лише о другій годині ночі.

Джон прокидається пізно, надто пізно для лекції, що починається о восьмій годині. Це не перша пропущена лекція, відколи в його житті з’явилася Жаклін. Він відстає в навчанні й не бачить, коли зможе надолужити. Перші два роки в університеті він був однією із зірок на своєму курсі. Йому все давалося легко, він завжди був на крок попереду лектора. Але віднедавна наче туман оповив йому розум. Математика, яку тепер вивчали, стала більш сучасна й абстрактна, і він почав борсатися. Рядок за рядком він іще спромагався стежити за поясненням на дошці, а от збагнути аргументацію в цілому здебільшого не міг. На лекціях у нього траплялися напади паніки, які він якомога старанніше приховував.

Дивна річ, погіршилися, здається, тільки його математичні здібності. Навіть звичайні старанні учні серед його колег-студентів мали не більше труднощів, ніж завжди. Якщо його оцінки знижувались місяць у місяць, їхні лишалися стабільними. Ну а зірки, справжні зірки, просто лишили його борсатись у своєму кільватері.