— Ми переможемо вас!.. Росію ми знищимо, хоч би яка вона була!..
Макар уже був на ганку, і Ельфріда Карлівна відштовхувала старого ідіота, намагаючись причинити двері.
— А коли руські варвари повбивають усіх наших дітей… німецькі женщини спородять інших… І вони прийдуть, щоб нищити вас…
Макар плигнув з ґанку на стежку.
— Шмуцігес швайн! — Дідуган жбурнув ковпак, але той упав зразу ж на порозі. Тоді він розмахнувся й пошпурив наздогін Макарові люлькою. Люлька боляче вдарила між плечі.
Роман «Наші тайни» подається за останнім прижиттєвим виданням: Смолич Юрій. Твори в 6-ти т., т. 1, с. 141–390.
ВІСІМНАДЦЯТИЛІТНІ
Вперше надруковано у журн. «Радянська література», 1938, кн. 1, с. 28–129; кн. 4, с. 106–219, окремим виданням вийшло у Держлітвидаві: Смолич Юрій. Вісімнадцятилітні. К., 1938, в російському перекладі у вид.: Смолич Юрий. Восемнадцатилетние (Из романа). Переработка и перевод В. Тарсиса. М., Гослитиздат, 1941.
Написано роман у 1937 р. Працю над твором письменник розпочав влітку 1936 р. в с. Білики на Полтавщині за настійною порадою Мате Залки, який, познайомившись із рукописом «Дитинства» і прочитавши роман «Наші тайни», що на той час вийшов окремим виданням, радив Ю. Смоличу продовжити розповідь про життя свого покоління. Роман «Вісімнадцятилітні» письменник вважав головною книгою трилогії і говорив, що вона йому найдорожча (див.: Смолич Юрій. Розмова з читачем, с. 58–62).
Герої роману мали своїх прототипів у реальному житті, а про події, колізії неодноразово зустрічаються згадки в наступних книжках письменника: «Я вибираю літературу», «Розмова з читачем», «Знать прошлое, видеть будущее». І все ж Ю. Смолич підкреслював, що «Вісімнадцятилітні» — не історичний роман і герої його не є історичними постатями. «Я хотів показати, — писав автор, — як у вирі громадянської війни, на полях класових битв кожний із юнаків зайняв своє класове місце і як у рядах свого класу пішов у дальше життя: одні — на роковану загибель, інші — на розквіт і повноцінне служіння своєму народові. Утворення комсомолу мало стати центральним фактом в сюжеті роману.
Роки громадянської війни я, отже, прожив у Жмеринці. На моїх очах відбувалися усі найвидатніші події тих літ і всі незначні — також. Я відзначаю і незначні, бо часто-густо саме в незначній події захована деталь, яка є не просто відгомоном, а яскравим виразом подій якнайважливіших. Я був очевидцем, а інколи і учасником багатьох із тих подій. Я знав усі зміни влади тих часів, які були такі часті і скороминучі в цьому закуткові колишньої Російської імперії — між кордонами сусідніх, буржуазних тоді, держав: Австро-Угорщини та Румунії спочатку, Румунії, Польщі й Угорщини — пізніше. Я знав керенщину, Центральну раду, гетьманщину, німецьку окупацію, весь «букет» петлюрівщипп в усіх її численних модифікаціях, знав денікінщину, врангелівщину і махновщину, знав окупацію білополяків та десятки формацій бандитської отаманщини. Я бачив усе моє покоління — всіх героїв мого роману — у вирі тих подій» (Смолич Юрій. Розмова з читачем, с. 114–116).
Читачі та критика захоплено зустріли новин твір письменника, про що свідчила численна читацька пошта і виступи в пресі. Як завжди, Ю. Смолич особливо пильно прислухався до критичних зауважень. Тому в наступне видання 1947 р. І особливо 1951 р. письменник вніс таку велику кількість різноманітних змін, і далеко не тільки суто стилістичних, що можна говорити про створення нової редакції роману. Так, Ю. Смолич зняв другорядні деталі, які не мали важливого значення для розуміння подій (деякі описи природи, мрії Сербина, Макара про студентське життя, навчання в західноєвропейському університеті, спогади про футбольні баталії тощо). Особливо багато, як і в романі «Наші тайни», письменник працював над образом Шаї Піркеса, прагнучи зробити його життєво переконливішим; у розділі «Страйк» скорочено опис хитань Піркеса щодо доцільності розпочати страйк і суперечку з ним Вані Зілова, змінено розмову Піркеса зі Стахом Кульчицьким про «Червоне коло». У розділі «Продовольчий поїзд у Німеччину», який у першій редакції називався «Prowiantzug nach Deutschland», Ю. Смолич дещо змінив обставини, за яких відбувалося зривання колії, внаслідок чого характер героя набув оптимістичного звучання. Оскільки нестійкі, анархічні погляди Шаї Піркеса робили непереконливим його керівництво повстанням, у наступних виданнях автор у розділі «Нім імперія» зняв цей епізод. Вилучив письменник і розповідь про те, як Піркес продав свою скрипку (Страдіварі!) і гроші віддав для потреб хворих репатріантів. Ймовірно, письменник відчув штучність ситуації, за якої його герой був власником безцінної скрипки. У другій редакції Ю. Смолич зняв також натуралістичні описи завошивілих хворих, божевілля репатріанта і його трагічну смерть у топці пічки та ін.