Наприклад, казати, що китайці здебільшого нижчі за американців, — це узагальнення. Таке твердження може бути правдою чи неправдою. Люди, що сприймають це за стереотип, відразу кинуться шукати винятки, і дискусія швидко піде під укіс: «Я думаю, що китайці нижчі за американців». — «Ну не можна так узагальнювати! Китаєць-баскетболіст Яо Мін на зріст вище двох метрів!»
Утім, існування надзвичайно високого китайського баскетболіста нічого не доводить. Це питання можна з’ясувати, лише якщо виміряти людей у США та в Китаї і визначити, наскільки часто таке твердження правдиве. Якщо справді загалом китайці нижчі, ніж американці, то ми з’ясували лише те, що існує достатня кількість таких випадків і не буде хибним стверджувати, що це загальне правило, проте не без винятків.
Після узагальнення здійснюється важка робота, щоб пояснити, чому американці вищі за китайців. Це генетично обумовлено? Чи це наслідок відмінного харчування? А може, екологічні чинники? На ці питання існують відповіді, але хай якими вони не були б, казати про тенденцію, що американці вищі, ніж китайці, не буде неправдою, скільки приголомшливих винятків не вдалося б знайти.
Проте говорити, що всі китайці низького зросту, — це стереотип. Головна відмінність стереотипів полягає в тому, що вони не пройдуть фактичну перевірку. Стереотип не витримає перевірки реальністю: ігноруючи всі винятки, він покладається на підтверджувальне упередження. (Расисти прекрасно опанували такий спосіб дискусії: «усі румуни злодії, крім однієї пані, з якою я працюю, але вона просто інша»). Стереотипи — це не передбачення: вони базуються на вже зроблених висновках.
Складніше стає, коли узагальнення негативні або ґрунтуються на суперечливих критеріях. Навряд хтось може заперечувати узагальнення про зріст: це легко виміряти в загальноприйнятий спосіб. Крім того, ми не вкладаємо в зріст морального чи політичного підтексту. «А ти високий», — каже фатальна жінка детективу Філіпу Марлоу в романі 1939 року «Глибокий сон». «Я не хотів», — відказує той. Це кумедно, бо відомо, що ми не контролюємо власний зріст і не маємо за нього вибачатися.
Негативні узагальнення можуть, проте, спричинити конфлікт, особливо якщо вони базуються на суперечливих визначеннях. Так, твердження, що росіяни більш корумповані, ніж норвежці, правдиве, але лише за умови, що ми маємо на увазі одне й те саме визначення корупції. У розумінні Заходу Росія наскрізь заражена корупцією, але водночас цілком доречно заперечити: те, що в певних країнах називають корупцією, в інших може просто означати надання переваг. Саме тому узагальнення треба формулювати якомога уважніше, бо саме вони стануть основою майбутнього дослідження проблеми. Існує цілком очевидна різниця між твердженнями «росіяни, що обіймають державні посади, більш схильні порушувати встановлені правила співпраці з урядом, ніж норвежці на ідентичних посадах» та «росіяни корумпованіші за норвежців».
Застосувавши такі вужчі фільтри, отримуємо значно менш категоричне твердження, що піддається перевірці. Знову ж таки, невідомо, чому таке твердження правдиве. Єдине, що ми знаємо, — це те, що коли застосовувати однакові критерії (тобто коли спостерігати за тим, як чиновники з Росії та Норвегії здійснюють ті самі процедури достатню кількість разів), ми з’ясуємо певні закономірності. Можливо, російські закони застарілі і їх не може дотримуватися навіть найчесніший чиновник. (Звісно, таке припущення трохи притягнуте за вуха, але й у цьому є частка правди, і цей аргумент досить часто наводять самі росіяни). Ось де знадобиться глибше дослідження: з’ясувавши, що відбувається, треба дати відповідь на питання «чому?».
Звісно, у буденних розмовах це все не має великого значення. Такі судження можуть бути правдою в певному вузькому сенсі, але кому подобається слухати те, що поза контекстом звучить як надто різкі заяви? Розмови серед звичайних людей, а також між ними та фахівцями ускладнюються, коли виникають емоції та йдеться про те, що загалом є правдою, але не в усіх випадках і не за будь-яких обставин.
Тож однією з найважливіших рис фахівця є здатність зберігати здоровий глузд навіть у найбільш суперечливих питаннях. Професіонали мають ставитися до всього — від раку до ядерної війни — як до питань, які треба розв’язати спокійно та об’єктивно. Таке відсторонення від теми уможливлює справжню дискусію та зважання на альтернативи й дає змогу побороти емоції, включно зі страхом, який веде до упереджень. Це, звісно, нелегко, але інакше розмова буде не лише важкою, а часом і вибуховою.