Але й це не допомагало Мікаелю збагнути, яка причина могла спонукати Лісбет поїхати до Енскеда і вбити Даґа й Міа. Адже обоє вони працювали над темою насильства щодо жінок, а таке починання Лісбет могла тільки схвалити і всіляко підтримати.
— У тебе таке обличчя, ніби ти зрозумів щось важливе, — сказала Малін.
Мікаель зовсім не збирався розповідати бодай комусь про хакерські таланти Лісбет.
— Ні, я просто так натомився, що у мене в голові аж гуде, — відповів він.
— Її ж тепер підозрюють не тільки в убивстві Даґа й Міа, а й у вбивстві свого опікуна, і в цьому випадку зв’язок видно неозброєним оком. Що ти знаєш про нього?
— Аж нічого. Я ніколи не чув про адвоката Б’юрмана і навіть не знав, що в неї є опікун.
— Проте дуже мала ймовірність, щоб хтось іще міг убити всіх трьох. Навіть якщо з Даґом і Міа хтось розправився через їхнє розслідування, то в нього не може бути ніяких причин убивати опікуна Лісбет Саландер.
— Сам знаю, і я собі просто голову зламав, намагаючись знайти пояснення. Втім, принаймні один сценарій, за яким хтось сторонній міг убити Даґа й Міа та опікуна Лісбет, я можу собі уявити.
— І який же?
— Припустімо, що Даґа й Міа вбили за те, що вони вплуталися в діяльність секс-мафії і що Лісбет виявилася третьою людиною, котра якось причетна до цієї справи. Позаяк Б’юрман був адвокатом Лісбет, то, можливо, вона розповіла йому щось таке, що зробило його свідком чи власником зайвої інформації, через що його й було вбито.
Малін трохи подумала.
— Я розумію, що ти маєш на увазі, — мовила вона з сумнівом у голосі. — Але в тебе немає жодних фактів на підтвердження цієї теорії.
— Так, фактів немає жодних.
— А як ти сам гадаєш — винна вона чи ні?
Мікаель задумався і відповів не одразу:
— Припустімо, мене запитають, чи здатна вона на вбивство? Моя відповідь буде — так. У Лісбет Саландер є схильність до насильства. Я сам бачив її у дії, коли…
— Коли вона врятовувала твоє життя?
Мікаель хитнув головою.
— Я не можу розповісти тобі, як це було. Але одна людина збиралася вбити мене, і їй це майже вдалося. Вона з’явилася вчасно і безжально віддухопелила його ключкою для гольфа.
— І ти навіть не згадав про це в поліції?
— Ні. Отже це має залишитися між нами.
— Добре.
Він пильно поглянув їй в очі.
— Малін, я сподіваюся, що зможу на тебе в цьому покластися.
— Я нікому не скажу нічого з того, що ми з тобою сьогодні обговорювали. Навіть Антону. Ти не просто мій шеф — я тебе поважаю і не хочу підвести.
Мікаель хитнув головою.
— Пробач, будь ласка!
— Годі вибачатися!
Він розсміявся, але відразу ж став серйозним:
— Я певен, що в разі потреби вона вбила б його, щоб мене захистити.
— Ну…
— Але в той же час я вважаю її психічно нормальною людиною. Нехай незвичайною, але цілком нормальною. Просто вона керується якимись своїми мотивами. Вона взяла в руки ключку через необхідність, а не задля власного задоволення. Для того щоб убити, їй потрібна серйозна причина — загрозлива небезпека, одне слово, щось мусить її спровокувати.
Він знову поринув у задумливість. Малін дивилася на нього і терпляче чекала.
— Я нічого не можу сказати про її опікуна. Я зовсім нічого про нього не знаю. Але я навіть уявити собі не можу, щоб вона вбила Даґа і Міа. Я не йму цьому віри.
Запала довга мовчанка. Поглянувши на годинник, Малін побачила, що вже пів на десяту.
— Пізно, мені час додому, — сказала вона.
Мікаель хитнув головою:
— Ми з тобою витратили цілий день. Завтра з ранку знову почнемо думати. Ні, облиш посуд, я сам його помию.
У ніч на Великодню неділю Арманському не спалося, він лежав і слухав сонне сопіння Рітви. Він теж ніяк не міг звести кінці з кінцями в цій драмі. Кінець кінцем він підвівся, надів капці й халат і вийшов у вітальню. Там було прохолодно, і він поклав кілька полінець у камін, відкоркував пляшку легкого пива і сів перед вікном, за яким відкривався вид на води Фурусунда.
Отже, що ж йому відомо?
Драґан Арманський упевнено міг стверджувати, що Лісбет Саландер — людина дивакувата і непередбачувана. У цьому не було жодних сумнівів.
Він знав, що взимку 2003 року щось сталося — тоді вона раптом покинула роботу в нього і зникла, влаштувавши собі відпустку на цілий рік. Він тоді думав, що її відсутність має якесь відношення до Мікаеля Блумквіста, проте Мікаель теж не знав, що сталося.