Зробивши копії, він повернув оригінали на місце, а потім, виждавши кілька місяців, продав знімки англійському таблоїду. Операція дала йому дев’ять тисяч фунтів, і публікація наробила багато галасу.
Він так і не дізнався, які розслідування тоді провела Лісбет Саландер, але невдовзі після публікації фотографій вона заявилася до нього додому. Вона знала, що це він продав знімки, і пригрозила, що викриє його перед Арманським, якщо він ще коли-небудь дозволить собі щось подібне. Вона б, звичайно, виказала його, коли б у неї були докази, та їх, очевидно, не було. Проте від цього дня він відчував, що вона за ним стежить. Досить було йому обернутися, як він ловив на собі погляд її поросячих очок.
Він почувався загнаним у куток і безпорадним, але не мав іншого способу їй помститися, окрім як підривати довіру до неї, розпускаючи плітки в кав’ярні. Проте навіть цей метод виявився не дуже дійовим. Він боявся надто висовуватися, бо Арманський з якихось незрозумілих причин протегував їй. Ніклас Ерікссон сушив собі мізки, яка така зачіпка у неї може бути в «Мілтон сек’юриті» — хіба що старий лис Арманський потихеньку її трахає. Але хоча ніхто в «Мілтон сек’юриті» не мав теплих почуттів до Лісбет Саландер, усі побоювались Арманського і тому терпіли її присутність. Коли вона нарешті зникла з очей, а потім і зовсім перестала працювати у фірмі, він відчув величезне полегшення.
І ось раптом з’явилася нагода відплатити їй за стару образу, причому без найменшого ризику. Хоч які б звинувачення вона проти нього висунула, їй уже ніхто не повірить. Навіть Арманський подумає, що це говорить патологічно хвора вбивця.
Інспектор кримінальної поліції Бубланськи побачив Ханса Фасте, коли той виходив з ліфта з Боманом та Ерікссоном, присланими з «Мілтон сек’юриті». Фасте ходив на пропускний пункт, щоб зустріти нових співробітників. Бубланськи був не в захваті від того, що йому доведеться допустити сторонніх до розслідування вбивства, але рішення було ухвалене через його голову і… Та нехай! У всякому разі, Боман — справжній поліцейський з великим досвідом, а Ерікссон закінчив Школу поліції і навряд чи міг виявитися цілковитим ідіотом. Бубланськи жестом покликав усіх до конференц-залу.
Полювання на Лісбет Саландер йшло вже шосту добу, і час було підбити перші підсумки. Прокурор Екстрьом не брав участі в нараді. Група складалася з інспекторів кримінальної поліції Соні Мудіґ, Ханса Фасте, Курта Свенссона та Єркера Хольмберґа і була посилена чотирма співробітниками розшукового відділу кримінальної поліції Швеції. Бубланськи почав з того, що відрекомендував присутнім працівників «Мілтон сек’юриті» і запитав, чи не хочуть вони що-небудь сказати. Боман відкашлявся:
— Я давно вже не бував у цьому будинку, але дехто тут знає мене і пам’ятає, що, до того як піти в приватну фірму, я багато років пропрацював поліцейським. Причина, чому ми тут, полягає в тому, що Саландер кілька років працювала у нас і на нас лягає певна відповідальність. В отриманому нами завданні говориться, що ми повинні сприяти швидкому пійманню Саландер. Ми можемо допомогти в цьому завдяки тому, що дещо знаємо про неї як про особистість. Отже ми прийшли не для того, щоб плутатися у вас під ногами і заважати слідству.
— Як складалися її відносини з іншими співробітниками? — спитав Фасте.
— Не можна сказати, щоб вона викликала до себе велику симпатію, — відповів Ніклас Ерікссон і відразу замовк, зупинений піднятою рукою інспектора Бубланськи:
— Нам доведеться ще багато разів детально обговорювати різні питання на наших зустрічах. Але давайте робити це по порядку, щоб усе було ясно і зрозуміло. Після цієї наради ви двоє підете до прокурора Екстрьома і дасте підписку про нерозголошення. А зараз ми почнемо з доповіді Соні.
— Результати поки що вельми невтішні. Початок був дуже успішним: уже через кілька годин після вбивства нам удалося встановити особу Саландер. Ми знайшли адресу квартири, де вона мешкає, принаймні, ми так гадали. Але далі — ніяких слідів. Ми отримали тринадцять повідомлень про те, що її нібито десь бачили, але всі вони виявилися помилковими. Вона як випарувалася.