Трохи поміркувавши, він сів за комп’ютер і створив новий документ, який назвав «Для Салі-2», і розмістив на робочому столі. Це було дуже виразне послання:
Лісбет, ти покара на мою голову! Хто, чорт забирай, такий Зала? Сполучна ланка, чи що? Якщо знаєш, хто вбив Даґа і Міа, то хоча б розкажи мені, щоб ми могли розплутати цей проклятий клубок і не мучитися. Мікаель.
Вона таки справді була в цей час у ноутбуці Мікаеля Блумквіста. Відповідь надійшла за хвилину — в папці на його робочому столі з’явився новий документ, цього разу під назвою «Калле Блумквіст». У ньому було таке:
Ти журналіст. От і розкопуй.
Мікаель насупив брови. Вона показала йому палець і вжила прізвисько, яке, як вона добре знала, було йому ненависне. І не дала йому ані найменшої підказки. Він швидко відклацав документ «Для Салі-3» і помістив його на робочий стіл:
Лісбет, журналісти розкопують різні речі, ставлячи питання людям, які що-небудь знають. От я і запитую тебе: ти знаєш, чому були вбиті Даґ і Міа і хто їх убив? Якщо так, то розкажи мені. Дай мені хоч якусь зачіпку, з чого мені почати.
Наступної відповіді він безнадійно прочекав кілька годин, але о четвертій годині ранку здався і пішов спати.
Розділ 19
У середу нічого особливо цікавого не сталося. Мікаель витратив цей день на те, щоб відшукати в матеріалах Даґа Свенссона всі згадки імені Зала. Там само, як і свого часу Лісбет Саландер, він виявив у комп’ютері Даґа папку під назвою «Зала» і прочитав, відповідно, три документи, що містилися в ній: «Ірина П.», «Сандстрьом» і «Зала» і, так само як Лісбет, виявив, що у Даґа було джерело в поліції на прізвище Гюльбрансен. Мікаелю вдалося знайти його слід у кримінальній поліції Сьодертелье, але, зателефонувавши туди, він почув, що Гюльбрансен у службовому відрядженні і повернеться тільки наступного понеділка.
Він переконався, що Даґ Свенссон приділив Ірині П. багато часу. З протоколу розтину він дізнався, що в лютому цю жінку було жорстоко вбито після довгих тортур. Поліція не знайшла вбивці, але, позаяк жертва була повією, передбачалося, що винного слід шукати серед її клієнтів.
Мікаель задумався над тим, чому Даґ Свенссон вклав документ про Ірину П. до папки «Зала». Це вказувало на те, що він пов’язував Залу з Іриною П., але в його текстах із цього приводу нічого не знайшлося. Іншими словами, Даґ Свенссон тримав цей зв’язок у голові.
Документ, названий власне «Зала», був такий лаконічний, що його можна було прийняти за випадкову робочу замітку. Мікаель відзначив, що Зала (якщо він існував насправді) уявляється якоюсь примарою кримінального світу. Вказівок на джерела в тексті також не було, і все разом справляло враження чогось нереального.
Він закрив документ і почухав потилицю. Розслідування вбивства Даґа і Міа виявилося набагато складнішим завданням, ніж він собі уявляв. Крім того, його весь час брали сумніви. У нього не було реальних доказів того, що Лісбет непричетна до вбивства, він міг спиратися тільки на своє внутрішнє почуття, яке говорило йому, що в неї не було причин вирушити до Енскеда і вбити двох його друзів.
Йому було відомо, що браку коштів вона не відчувала; скориставшись своїми хакерськими талантами, вона вкрала фантастичну суму в кілька мільярдів крон. Навіть сама Лісбет не знала, що йому це відомо. За винятком одного випадку, коли він (з відома Лісбет) розповів про її здібності Еріці Берґер, він не розкривав її таємницю нікому.
Мікаель не хотів вірити, що Лісбет Саландер винна у вбивстві. Він був перед нею в неоплатному боргу: вона не тільки врятувала йому життя, коли його замірявся вбити Мартін Ванґер, але врятувала і його професійну кар’єру, а також, мабуть, і журнал «Міленіум», коли принесла йому на таці голову фінансиста Ханса Веннерстрьома.
Таке багато до чого зобов’язує. До Лісбет Саландер він почував велику відданість. Хай навіть вона виявиться винною, він все одно робитиме все від нього залежне, щоб допомогти їй, коли її рано чи пізно спіймає поліція.
Але, з другого боку, він розумів, що не знає про неї нічого. Докладні психіатричні висновки, той факт, що вона примусово госпіталізувалася і лежала в одній з найсолідніших психіатричних клінік Швеції і потім була визнана недієздатною, серйозно свідчив про те, що з нею не все гаразд. Телебачення приділило багато уваги виступу головного лікаря Уппсальської психіатричної клініки Петера Телебор’яна — з етичних міркувань він не висловлювався безпосередньо про Лісбет Саландер, та зате багато говорив про кризу в психіатрії. Він мав великий авторитет не тільки в Швеції, а й у міжнародному масштабі і був визнаним експертом в галузі психічних хвороб. Він говорив дуже переконливо і зумів висловити своє співчуття жертвам та їх рідним, але в той же час показав, що не менш стурбований благополуччям Лісбет Саландер.