У Мікаеля виникала думка про те, щоб зв’язатися з Петером Телебор’яном і заручитися його допомогою, але, поміркувавши, він одмовився від цієї ідеї: відомий психіатр ще встигне допомогти Лісбет, коли її заарештують.
Він пішов до буфетної, налив собі кави у філіжанку з гаслом помірної коаліційної партії і попрямував до кабінету Еріки Берґер.
— У мене набрався довгий список сутенерів і клієнтів, з якими необхідно поговорити, — сказав він.
Вона стурбовано кивнула.
— На те, щоб перебрати їх усіх, піде близько двох тижнів. Вони розпорошені по всій країні від Стренґнеса до Норчьопінга. Мені потрібна буде машина.
Вона відкрила сумочку і дістала ключі від свого «BMW».
— Це не завдасть тобі клопоту?
— Можеш не турбуватися. Я постійно їжджу на роботу на метро, а у разі чого можу взяти машину Ґреґера.
— Дякую тобі.
— Але тільки з однією умовою.
— З якою?
— Деякі з цих типів кінчені недолюдки. Якщо ти збираєшся звинувачувати сутенерів у вбивстві Даґа й Міа, то я хочу, щоб ти взяв оце із собою і завжди тримав при собі в кишені куртки.
З цими словами вона поклала на стіл балончик із сльозоточивим газом.
— Звідки це в тебе?
— Купила якось торік у США. Невже я, самотня жінка, повинна вештатися ночами зовсім беззбройна!
— Уявляєш собі, що почнеться, якщо я скористаюся цією штукою і загримлю за незаконне володіння зброєю!
— Вже краще так, ніж якщо мені доведеться писати твій некролог. Не знаю, Мікаелю, розумієш ти це чи ні, але іноді я дуже за тебе хвилююся.
— Розумію.
— Ти часто ризикуєш і вже якщо вбив щось у голову, то ні за що не відмовишся від своїх дурниць.
Мікаель усміхнувся і поклав балончик Еріці на стіл.
— Дякую тобі за турботу, але ця річ мені не знадобиться.
— Мікке, я вимагаю!
— Все гаразд. Я вже підготувався.
Він сунув руку в кишеню і витягнув балончик із сльозоточивим газом — той самий, який він знайшов у сумці Лісбет Саландер і відтоді носив із собою.
Бубланськи постукав у двері службового кабінету Соні Мудіґ і сів у крісло для відвідувачів перед її столом.
— Ноутбук Даґа Свенссона, — мовив він.
— Я теж про це думала, — відгукнулась вона. — Я ж бо складала розклад занять Свенссона і Берґман в останній день їх життя. У нім як і раніше залишаються прогалини. Даґ Свенссон не заходив цього дня до редакції «Міленіуму», але він багато роз’їжджав містом, а о четвертій годині зустрівся із давнім приятелем по університету. Це була випадкова зустріч у кафе на Дроттнінгсґатан. Його приятель упевнено стверджує, що у Даґа Свенссона при собі був ноутбук у сумці. Він сам бачив його і навіть щось сказав із цього приводу. А об одинадцятій годині вечора, коли його застрелили, ноутбука в квартирі не виявилось.
— Саме так.
— Які ми з цього маємо зробити висновки?
— Він міг побувати десь іще і з якоїсь причини залишити там комп’ютер.
— Наскільки це ймовірно?
— Дуже малоймовірно. Але він міг залишити його в сервісі, щоб полагодити. Крім того, існує і така можливість, що в нього було ще якесь місце для роботи, про яке ми не знаємо. Наприклад, раніше він орендував письмовий стіл у бюро незалежних журналістів у районі площі Санкт-Еріксплан.
— Так.
— Ну і потім існує, звичайно, можливість, що ноутбук забрав із собою вбивця.
— За словами Арманського, Саландер чудово володіє комп’ютером.
— Справді, це так, — кивнула Соня Мудіґ.
— Гм… Згідно з теорією Блумквіста, Даґ Свенссон і Міа Берґман були вбиті через розслідування, над яким працював Свенссон. І значить, матеріали мали бути в комп’ютері.
— Ми трохи відстаємо за часом. Маючи трьох убитих, доводиться простежувати дуже багато ниточок, тому ми не встигаємо все зробити. Адже ми фактично ще не провели справжнього обшуку на робочому місці Даґа Свенссона в «Міленіумі».