— Сідайте, будь ласка. Я — інспектор кримінальної поліції Ян Бубланськи, а це моя колега Соня Мудіґ. Шкодую, що довелося викликати вас у такий спосіб, але у нас виникло кілька запитань, на які ми хотіли б дістати відповідь.
— Он як! І якого ж біса? А то він не надто балакучий, — сказала Міммі, великим пальцем тицяючи у Фасте в себе за спиною.
— Ми шукали вас більше тижня. Ви можете пояснити, де ви були?
— Можу, звичайно! Але не хочу, і, наскільки я розумію, вас це не стосується.
Бубланськи здивовано звів брови.
— Я приходжу додому і бачу, що мої двері зламано, вхід заклеєно поліцейською стрічкою, а потім накачаний анаболіками мужик волоче мене сюди. Можу я дістати пояснення?
— Тобі не подобаються мужики? — спитав Ханс Фасте.
Міріам Ву від несподіванки так і витріщилася на нього.
Бубланськи і Мудіґ одночасно суворо на нього подивилися.
— Чи означає це, що весь цей тиждень ви не читали газет? Що ж, ви були за кордоном?
Міріам By розгубилась і заговорила вже менш упевнено:
— Ні, газет я не читала. Я на два тижні їздила до Парижа побачитися з батьками. Я щойно з Центрального вокзалу.
— Ви їздили потягом?
— Я не люблю літати літаком.
— І ви не бачили великих заголовків сьогоднішніх шведських газет?
— Я щойно прибула нічним потягом і приїхала додому метро.
Констебль Бубла задумався. Сьогодні на перших сторінках не було згадок про Саландер. Він підвівся, вийшов з кімнати і за хвилину повернувся з недільним випуском «Афтонбладет», у якому на першій сторінці красувалася збільшена на всю полосу паспортна фотографія Лісбет Саландер.
Міріам Ву мало не гепнулася із стільця.
Дотримуючись вказівок Гуннара Бйорка, шістдесяти двох років, Мікаель Блумквіст дістався до літнього будиночка в Смодаларьо. Будиночок являв собою сучасну віллу для цілорічного мешкання з видом на шматочок Юнгфруфйорда. По піщаній доріжці він підійшов до будинку і подзвонив у двері. Гуннар Бйорк виявився досить схожим на паспортну фотографію, знайдену Даґом Свенссоном.
— Добридень! — сказав Мікаель.
— Знайшли дорогу! От і добре.
— Досить легко.
— Заходьте! Влаштуємося на кухні.
— Чудово!
Гуннар Бйорк справляв враження здорової людини, він тільки трохи накульгував.
— Ось, бачте, сиджу на лікарняному, — сказав він.
— Сподіваюся, що нічого серйозного, — відгукнувся Мікаель.
— Мене чекає операція з приводу перелому меніска. Каву питимете?
— Ні, дякую, — відмовився Мікаель, сідаючи на кухонний стілець, і, розстебнувши сумку, дістав з неї папку. Бйорк розташувався навпроти.
— Ваше обличчя здалося мені знайомим. Ми не стрічалися раніше?
— Ні.
— Але у вас щось дуже знайоме обличчя.
— Можливо, ви бачили мене в газетах?
— Як, ви сказали, вас кличуть?
— Мікаель Блумквіст. Я — журналіст і працюю в журналі «Міленіум».
На обличчі Гуннара Бйорка з’явився розгублений вираз. Потім його осяяло. Калле Блумквіст. Справа Веннерстрьома. Проте він ще не здогадався, що з цього виходить.
— «Міленіум». Я не знав, що ви працюєте над дослідженням ринку.
— Тільки іноді як виняток. Я хочу, щоб ви поглянули на три знімки і вирішили, яка з трьох моделей вам подобається найбільше.
Мікаель розклав на столі три роздруковані фотографії дівчат. Одна з них була скачана з порносайту в Інтернеті, дві інші були збільшеними кольоровими фотографіями з паспорта.
Гуннар Бйорк раптом зблід:
— Я не розумію…
— Не розумієте? Ось це — Лідія Комарова, шістнадцятилітня дівчина з Мінська. А це М’янг Со Чин, відома як Йо-Йо з Таїланду. Їй двадцять п’ять років. І нарешті, перед вами Олена Барасова дев’ятнадцяти років з Таллінна. Ви купували секс-послуги всіх трьох жінок, і я хочу знати, яка з них вам більше за все сподобалася. Вважайте це дослідженням ринку.
Бубланськи із сумнівом дивився на Міріам Ву, яка відповідала йому сердитим поглядом.
— Отже, підіб’ємо підсумок: ви стверджуєте, що знайомі з Саландер близько трьох років. Цієї весни вона безоплатно переписала на вас свою квартиру, а сама кудись переїхала. Час від часу ви з нею кохаєтеся, коли вона у вас з’являється, але ви не знаєте, де вона живе, що робить і на які засоби існує. І ви хочете, щоб я повірив?
— Плювати мені, вірите ви чи ні! Я не зробила нічого протизаконного, а як я живу і з ким кохаюся, це не ваше діло і взагалі нікого не стосується.
Бубланськи зітхнув. Дізнавшись уранці, що Міріам Ву несподівано з’явилася у себе вдома, він відчув полегшення. Нарешті хоч якийсь крок уперед! Але те, що він од неї почув, нічого не прояснювало. Все це звучало дуже дивно. Проте проблема була в тому, що він вірив Міріам Ву. Вона відповідала на питання ясно і чітко, без вагань, могла назвати місце і час своїх зустрічей із Саландер і так детально розповіла про те, як відбувався її переїзд на Лундаґатан, що і Бубланськи, і Мудіґ відразу повірили, що вся ця дивна історія абсолютно правдива.