Ханс Фасте був під час допиту і, слухаючи Міріам Ву, все більше дратувався, заледве стримуючись від того, щоб не втрутитися. На його думку, Бубланськи поводився з китайським дівчиськом як розмазня, вона ж йому грубила і говорила багато зайвого, ухиляючись від прямої відповіді на єдине важливе питання, а саме питання про те, де, чорти б її забрали, переховується ця клята шльондра Лісбет Саландер!
Але Міріам Ву не знала, де перебуває Лісбет Саландер. Вона не знала, де Саландер працює, і ніколи нічого не чула про «Мілтон сек’юриті», про Даґа Свенссона або про Міа Берґман і, отже, не могла відповісти на жодне справді важливе питання. Вона й гадки не мала про те, що Саландер під опікою, що замолоду вона неодноразово була на примусовому лікуванні і що в її характеристиці є довжелезні абзаци розмірковувань на теми психіатрії.
Зате вона підтвердила, що вони з Лісбет Саландер відвідували «Вітряк» і там цілувалися, звідти повернулися на Лундаґатан і розлучилися рано-вранці наступного дня. Через кілька днів після цього Міріам Ву поїхала потягом до Парижа і пропустила всі події, описані в шведських газетах. Не рахуючи короткої зустрічі, коли та передала їй ключі від автомобіля, вони з Лісбет більше не бачилися.
— Ключі від автомобіля? — здивувався Бубланськи. — У Саландер немає машини.
Міріам Ву пояснила, що Лісбет купила винно-червону «Хонду» і залишила її на вулиці перед будинком. Бубланськи звівся на ноги і перезирнувся із Сонею Мудіґ.
— Можеш підмінити мене на допиті? — спитав він і вийшов з кімнати.
Йому довелося піти до Єркера Хольмберґа і попросити його провести технічний аналіз «Хонди» кольору червоного вина. І взагалі йому потрібно було побути самому, щоб подумати.
Співробітник таємної поліції Гуннар Бйорк, який обіймав посаду заступника начальника відділу у справах іноземців і зараз перебував на лікарняному, сидів на своїй кухні з чудовим видом на Юнгфруфйорд сполотнілий, мов примара. Мікаель дивився на нього терпляче і байдуже. Зараз він був уже цілком переконаний у тому, що Бйорк не має ані найменшого відношення до вбивства в Енскеді. Позаяк Даґ Свенссон не встиг з ним зустрітися, Бйорк ні сном ні духом не здогадувався, що незабаром його ім’я і фотографія мають з’явитися у викривальному репортажі про клієнтів секс-мафії.
Від Бйорка Мікаель дізнався тільки одну нову деталь, що становила інтерес. З’ясувалося, що він був особисто знайомий з адвокатом Нільсом Б’юрманом. Вони зустрічалися в стрілецькому клубі поліції, активним членом якого Бйорк був уже двадцять років. Свого часу він навіть входив до складу правління разом з Б’юрманом. Вони були не надто знайомі, але кілька разів зустрічалися у вільний від роботи час і якось разом обідали.
Ні, останнім часом він не бачив Б’юрмана вже кілька місяців. Наскільки він пам’ятає, востаннє вони зустрічалися минулого літа, коли зайшли випити пива у кафе просто неба.
Йому дуже шкода Б’юрмана, якого вбила ця психопатка, але йти на похорон він не збирається.
Такий збіг змусив Мікаеля задуматися, але його питання скоро вичерпалися. У Б’юрмана могли бути сотні таких знайомств, пов’язаних з його професійною і клубною діяльністю. У тому, що один з його знайомих згадувався в матеріалах Даґа Свенссона, не було нічого такого вже надзвичайного — адже навіть у самого Мікаеля знайшовся один знайомий журналіст, про якого також писав Даґ Свенссон.
Час було закінчувати. Бйорк пройшов через усі очікувані фази: спочатку все заперечував, потім, коли Мікаель показав йому частину документального матеріалу, сердився, погрожував, намагався відкупитися і нарешті перейшов до благань. Усе це Мікаель пропустив повз вуха.
— Ви розумієте, що зруйнуєте все моє життя, якщо опублікуєте це? — спитав його нарешті Бйорк.
— Так, — відказав Мікаель.
— І ви все одно це зробите.
— Неодмінно.
— Чому? Невже не можна пожаліти людину? Я ж хворий.
— Забавно, що ви згадали про жалість.
— Вам же зовсім не важко проявити гуманність!
— У цьому ви маєте слушність. Зараз ви плачете, що я хочу зруйнувати ваше життя, а тим часом самі не побоялися зруйнувати життя кількох молоденьких дівчат, скоюючи проти них злочин. Ми можемо документально підтвердити три таких випадки. А скільки їх було ще, лише Богу відомо. Де ж тоді був ваш гуманізм?