Гуннар Бйорк, заступник начальника відділу у справах іноземців у Службі безпеки, який був на лікарняному у зв’язку з переломом меніска, як пішов Мікаель Блумквіст, пережив скрутну добу. Тупий біль у спині не відпускав його весь день. Він тільки те й робив, що ходив туди-сюди по чужій віллі, не в змозі опанувати себе і зважитися бодай на щось. Він намагався обдумати те, що сталося, але йому ніяк не вдавалося скласти окремі деталі в цілісну картину.
Він ніяк не міг розібратися в тому, як одне пов’язане з іншим.
Уперше почувши новину про вбивство Нільса Б’юрмана наступного дня після того, як було виявлено тіло, він не відчував нічого, крім подиву, проте не здивувався, коли головною підозрюваною була названа Лісбет Саландер і на неї почалося полювання. Він уважно стежив за всім, що говорили по телевізору, купував усі газети, які тільки можна було дістати, і прочитував усе, не пропускаючи жодного рядка.
У нього не було і крихти сумніву в тому, що Лісбет Саландер психічно нездорова і здатна на вбивство. Він не мав підстав сумніватися в її винності чи не довіряти висновкам поліції. Навпаки, усе, що він знав про Лісбет Саландер, підтверджувало, що вона справжня божевільна. Він уже ладний був сам зателефонувати і запропонувати слідству свою допомогу консультанта або ж бодай проконтролювати, чи все вони роблять як потрібно, але потім вирішив, що ця справа його вже не стосується. Нею займався чужий відділ, і там вистачає компетентних фахівців, які самі в усьому розберуться. Крім того, своїм втручанням він міг привернути до себе небажану увагу, а цього слід було по спромозі уникнути. Тому він постарався заспокоїтися і лише час від часу стежив за розвитком подій.
Прихід Мікаеля Блумквіста порушив його спокій. Бйорку ніколи і в поганому сні не снилося, що кривава оргія, влаштована цією Саландер, може якось зачепити його особисто: що однією з її жертв виявиться сволота-журналіст, який збирався знеславити його на всю Швецію. Тим паче він аж ніяк не думав, що в цій історії, немов граната з висмикнутою чекою, спливе ім’я Зали, і вже цілковитою несподіванкою виявилося те, що це ім’я відоме Мікаелю Блумквісту. Все це було таким неймовірним, що суперечило здоровому глузду.
Наступного дня після відвідин Мікаеля Блумквіста Бйорк зателефонував до свого колишнього начальника сімдесяти восьми років, який проживав у Лахольмі. Треба було з’ясувати, що й до чого, не виказуючи, проте, що він зателефонував просто з цікавості та професійного інтересу. Розмова вийшла досить короткою.
— Це Бйорк. Думаю, ти читав газети.
— Читав. Вона знову з’явилася.
— І схоже, мало змінилася.
— Тепер це вже нас не стосується.
— А ти не думаєш, що…
— Ні, не думаю. Все це було давно і вже забуто. Немає ніяких зв’язків.
— Але подумати лишень, що саме Б’юрман! Чи не було помилкою призначити його її опікуном?
Кілька секунд слухавка мовчала.
— Ні, це не було помилкою. Це дуже добре спрацювало три роки тому. А те, що сталося зараз, — хто ж це міг передбачити!
— Як багато було відомо Б’юрману?
Колишній шеф раптом захихикав у слухавку:
— Ти сам чудово знаєш, що за людина був Б’юрман. Зірок він з неба не хапав.
— Я маю на увазі… Знав він, з ким це пов’язано? Чи може опинитися в його архіві яка-небудь ниточка?
— Ні. Звичайно ж, ні. Я розумію, про що ти питаєш, але не турбуйся. Саландер дуже недоречно встряла в цю історію. Ми влаштували так, щоби Б’юрману дісталося це доручення, але тільки для того, щоб зберегти за собою можливість вибирати їй опікуна. Краще вже він, ніж яка-небудь темна конячка. Якби вона почала щось патякати, він би прибіг до нас. А зараз усе закінчилося якнайкраще.
— У якому розумінні?
— А в такому, що після всього, що сталося, Саландер надовго опиниться у психлікарні.
— Добре.
— Так що не турбуйся. Спокійно насолоджуйся своїм лікарняним.
Але цього побажання Гуннар Бйорк якраз і не міг виконати. Про це потурбувався Мікаель Блумквіст. Бйорк усівся за кухонний стіл і, спрямувавши погляд у далечінь Юнґфруфйорда, спробував розібратися в своєму становищі. Небезпека загрожувала йому з двох боків.
Мікаель Блумквіст хотів опублікувати його ім’я у зв’язку із сюжетом про проституцію. Йому загрожував серйозний ризик завершити свою поліцейську кар’єру на лаві підсудних за звинуваченням у кримінальному злочині сексуального характеру.